Совершенно дивные коррупционные истории мы наблюдаем в последние недели. И не потому, что они мерзкие, наглые, циничные или еще какие.
А потому, что они показывают масштаб людей и подходы в вопросе личного, именно личного обогащения.
Именно это вводит в шок, если хотя бы немножко понимать и разбираться. Чем, разумеется, мы и хотим поделиться с вами.
Ну и, конечно же, этот день… 24 августа. Очень много мы поговорили о нас.
Знаете, еще никогда так сильно не призывал вас послушать наш диалог и чуть задуматься.
Эпизод под названием — «Восстановление государственности».
Крайне, крайне рекомендуем вам.
Наш с Алексеем Кущем свежий и максимально крутой подкаст 🎙 «Курс на завтра».
Обязательно послушайте, обязательно!
Знайте о происходящем, будьте в курсе, будьте готовы.
И поделитесь с теми, кто вам искренне дорог.
Полный подкаст нужно смотреть/слушать по ссылке 👉🏻 https://freeman.app/podcast/2570/ru
🎶
Знай больше других!
Будь в Клубе Свободных людей
Скачивай и слушай Podcast Свободный
🍏 AppStore и 🏳️ PlayMarket
Подари ребенку и семье книгу
🤩 библиотека Свободных людей
Поделись и подпишись на Свободный
Моя версия касательно целей визита главы ЦРУ в Москву, скорее всего, оказалось верной.
Напомню, я недавно озвучил свою версии визита в Москву главы ЦРУ Рэтклиффа: говорили там, прежде всего, об Иране.
США прорабатывают ряд сценариев своих действий на Ближнем Востоке, так как Трампу крайне необходимо для успеха республиканцев на осенних выборах в Конгресс (либо для смягчения масштаба поражения) показать некие результаты по урегулированию энергетического кризиса, а также по новой ближневосточной повестке.
Почему данная версия верна?
Президент Ирана Масуд Пезешкиан примет участие в саммите Шанхайской организации сотрудничества (ШОС) в Бишкеке, который пройдет с 31 августа по 1 сентября 2026 года.
Там же будут Си Цзиньпин и Путин.
В рамках саммита запланированы отдельные переговоры Путина с Си Цзиньпином (31 августа) и Путина с Масудом Пезешкианом (1 сентября).
По сути, Бишкек - 2026 станет первой встречей ШОС в условиях формирования Новой Евразийской реальности в виде синоцентричной Монгольской империи 2.0.
То есть, обсуждать будут и новые форматы архитектоники Ближнего Востока.
Визит Рэтклиффа в Москву - именно об этом.
- Північно-Східний (Харківська, Сумська, Полтавська області)
- Центральний (Черкаська, Кіровоградська області)
- Північно-Західний (Волинська, Рівненська області)
- Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області)
- Причорноморський (Миколаївська, Одеська, Херсонська області, Крим)
- Карпатський (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька області)
- Столичний (Київська, Житомирська, Чернігівська області)
За такої системи місцеве самоврядування зосередиться на базі ОТГ, а економічна політика, особливо в частині залучення інвестицій та формування якості підприємницького середовища — на рівні економічних кластерів.
Створення економічного кластера має регулюватися спеціальним законом, а ініціювати його повинне місцеве самоврядування на рівні обласних рад і великих міст.
Водночас частину функцій щодо саморегулювання таких кластерів слід делегувати радам / консорціумам інвесторів, залишивши за державою загальнодержавні функції та завдання інфраструктурного розвитку.
У такому разі від місцевих громад залежатиме якість не лише доріг і лікарень, а й підприємницького середовища, а отже й рівень життя простих людей та кількість робочих місць.
А центральні органи державної влади відповідатимуть за безпеку, оборону та соціальний захист населення, а не за перерозподіл економічних рент і корупційні оборудки.
https://zn.ua/ukr/macroeconomics/lviv-odesa-dnipro-kharkiv-kijiv-pjat-ekonomik-jaki-tak-i-ne-stali-odnijeju-krajinoju.html?fbclid=IwdGRjcAT-yRJjbGNrBP7JDnBkb2YFZXh0bgNhZW0CMTEAc3J0YwZhcHBfaWQMMzUwNjg1NTMxNzI4AAEeQ6-ino_ykDhlweajqnkyLRrKb9UkvjiNj3J-Br5Q1dTlLGG5cLoIWWdVx5Q_aem_snzenTKReTqjmXr_9oz-Vg
Для сталого розвитку розміщення в Україні продуктивних сил слід реформувати на основі ефективніших та адекватних ринковій економіці структур — таксонів, тобто територіально-економічних районів (у сучасному варіанті — кластерів), об’єднаних на підставі загальних властивостей та ознак.
За часів УРСР продуктивні сили формувалися у нас відповідно до трьох базових територіально-економічних районів:
- Донецько-Придніпровського з декількома великими промисловими центрами (Дніпро, Донецьк і Харків) та трьома базовими промисловими протокластерами (Приазов’я, Наддніпрянщина, Слобожанщина);
- Центрального (Київський та Львівський промислові кластери);
- Південного (Одеський промисловий кластер).
З огляду на регіональні особливості економіки, ці територіально-економічні райони вимагають диверсифікованого економічного підходу та формування адаптованих до їхніх потреб економічних політик.
У Центральному районі необхідно розвивати логістичну й транспортну інфраструктуру для забезпечення транзиту товарів на ринок ЄС.
Це дасть змогу створювати в центрі та на заході країни інноваційні й технологічні кластери, промислові полігони, вільні економічні зони.
З боку держави тут потрібна політика, спрямована на посилення ролі середнього бізнесу.
У цьому районі мають з’явитися нові точки інноваційного зростання економіки.
А ще має помітно посилитися роль малого та середнього бізнесу у загальній структурі виробництва.
Також тут активно розвиватиметься транзитна логістика та інфраструктура.
У Центральному районі варто прогнозувати й значне посилення підприємницької ініціативи та ефективніший трансфер інновацій у реальний сектор економіки.
Це буде щось схоже на умовну «польську модель» зростання.
Щодо Донецько-Придніпровського району, то тут необхідні методи державного дирижизму та грамотного протекціонізму для відновлення індустріального ядра країни та посилення ефективності видобувної промисловості.
Об’єктивно в ньому зберігатиметься й роль великого бізнесу, а пул інвестицій і далі формуватиметься за активної участі держави та великих ФПГ у межах державно-приватного партнерства.
Це можна назвати умовно «південнокорейською» моделлю розвитку.
Щодо Південного економічного району, то тут суттєві перспективи відкриваються у секторі туризму та послуг, а також у частині створення вільних торгових безмитних транзитних зон і торгових терміналів.
Для активізації регіонального потенціалу потрібна максимальна дерегуляція й кредитне стимулювання малого та середнього бізнесу.
Роль держави тут — лише в розвитку інфраструктурних проєктів, наприклад, портів.
Основні принципи формування ВЕЗ та вільних торгових терміналів у цьому територіально-економічному районі можна запозичити в Іспанії, де концентрація вільних економічних кластерів відбувається біля великих портових міст, розташованих на торговельних шляхах із Європи до Азії та Африки.
Такі «острівці підприємницької свободи» передбачають вільний митний простір, вільні склади, промислові полігони, технологічні парки та спеціальні торговельні центри.
Їхнім економічним розвитком керують не чиновники, а консорціуми компаній, що формують базовий промисловий кластер.
Таку модель можна назвати умовно «іспанською» або «турецькою».
Кластерний економічний розвиток дає змогу забезпечити вектор інноваційного руху, нарощування експортного потенціалу, інтеграцію країни у світові технологічні та торговельні ланцюжки, створення нових робочих місць.
Щодо майбутнього створення економічних кластерів, то економічно доцільно формувати їх на основі наявних територіально-економічних районів (у межах теорії розміщення виробничих сил в Україні).
Сучасні науковці виділяють такі територіально-економічні райони України, які сформувалися за часів незалежності:
- Донецький (Донецька, Луганська області)
- Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька області)
Програма діяльності нового уряду та річниця Дня Незалежності України — це певна історична можливість не лише підбити проміжні підсумки, а й спробувати сформувати візії нашого майбутнього (незважаючи на дим війни, який це майбутнє наразі застилає).
Передусім варто проаналізувати характеристику регіонального розподілу продуктивних сил, адже ми живемо на економічній спадщині УРСР, економіку нового типу у нас так і не створили (крім посилення сировинної компоненти).
Поділ на області та райони часів УРСР можна порівняти з корпусно-дивізійною структурою радянської армії, де область — це військовий корпус, район — дивізія, відносно великий населений пункт — полк тощо.
Тоді все підкорялося мобілізаційним потребам і необхідності жорстко охопити периферійні території «намісниками» із центру у вигляді секретарів райкомів та обкомів комуністичної партії.
Звісно, цю територіальну сітку розробляли без урахування принципів побудови ринкової економіки, і вона не відповідала завданням децентралізації.
До речі, польська економічна реформа почалася з масштабної реформи системи адміністративно-територіального поділу країни.
З 1 січня 1999 року кількість польських воєводств зменшилася з 49 до 16, тобто більш як утричі. Водночас сама структура адміністративного поділу (воєводство—повят—гміна) збереглася.
Це дало змогу посилити місцеве самоврядування та зробило регіони економічно сильнішими.
В Україні цьому розподілу відповідають: область, район, ОТГ / місто / село.
Саме новий адміністративний поділ став базою розвитку регіональної економіки Польщі та слугував платформою для залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій.
Нині у Польщі найактивніше розвиваються саме регіональні технологічні та промислові кластери.
Що можна зробити в Україні?
Перша частина реформи в Україні вже відбулася: замість 490 старих районів створили 136 укрупнених районів і систему територіальних громад (ОТГ).
Після війни, не змінюючи загальної системи адміністративного поділу, можна надати областям можливість створювати економічні кластери, які б примножували зусилля регіональних управлінських систем із залучення інвестицій та розвитку місцевої економіки в межах територіально-економічних районів.
Така складна реформа має об’єднувати методологію розміщення продуктивних сил (територіально-економічних районів) і сучасного світ-системного аналізу.
Нині в нашій країні виділяють низку територіально-економічних районів, які поступово формувалися на основі різних чинників розміщення продуктивних сил, але зараз об’єднуються в межах єдиного українського історичного проєкту.
Система розміщення продуктивних сил в Україні зараз — це, з одного боку, «уламки» старих територіально-економічних районів часів УРСР, а з іншого — певною мірою хаотичне формування кількох економічних «протокластерів» зі своїм «надмістом».
Якщо брати захід України — це Львів, на півдні — Одеса, на південному сході — Дніпро та Харків, у центрі — Київ. Уся країна пов’язує всі ці «регіональні системи» в єдиний простір розвитку.
Так проявляється на нашому мікрорівні теорія «світ-системного» аналізу Ф.Броделя.
Якщо скористатися світ-системним аналізом іншого теоретика — І.Валлерстайна, то можна побачити, що найбільший ризик для нас у плані економічної стагнації полягає у трансформації молодої ринкової економіки у формат місцевої «квазіімперії» — коли території об’єднані лише через панівний центр, який відповідає за централізований збір податків та їхній «ручний» перерозподіл.
Саме цю модель реалізовували за часів Кучми та Януковича, і саме вона спричинила тяжкі історичні наслідки.
Політика децентралізації має призвести до зовсім іншого результату: наша наразі неефективна економічна модель має поступово трансформуватись у систему економічних кластерів розвитку, як це сталось у європейських країнах, США і навіть у Китаї.
До речі, саме цього не відбулося, наприклад, у РФ, де цілісність системи досі тримається на нестабільному антагонізмі «центр—периферія».
З негативного — законодавчі норми в останній час у нас дуже легко ставляться на паузу заради "політичної доцільності": тобто імунітет може бути примарним.
https://www.dsnews.ua/ukr/economics/shcho-prigotuvav-ukrajini-uryad-koreckogo-25082026-466096?fbclid=IwdGRjcAT-yKJjbGNrBP7Im3Bkb2YFZXh0bgNhZW0CMTEAc3J0YwZhcHBfaWQMMzUwNjg1NTMxNzI4AAEeTpU5pdtYcymuMyxRtaTAuFgQUEuzFXGMfxBtGhGRACv0xkf_l9IwlpYBLuY_aem_XKYPULopkEVEtWiyL8h5VA
У контексті розвитку людського капіталу (ринок праці та нова освітня політика з акцентом на нові технічні й технологічні компетенції) програма скочується в банальності на кшталт "збільшити участь українців в Україні та за кордоном в економічному, громадському і суспільному житті".
В Україні наразі без роботи 12–14% економічно активного населення, значною мірою серед внутрішньо переміщених осіб (ВПО), але замість створення мережі технічних та технологічних перекваліфікаційних навчальних центрів та приведення кадрової пропозиції з боку системи освіти відповідно до попиту на певні професії, програма уряду реанімує старий "лібертаріанський хіт" — впровадження нового Трудового кодексу України.
Про "масштабну програму перекваліфікації" в уряді згадали, але буквально однією фразою.
А пункт про наміри "розробити та здійснити заходи з детінізації ринку праці та сприяння підвищенню легальної зайнятості" навіює згадки про довоєнні перевірки бізнесу на предмет легального працевлаштування.
Ще одна банальність:
"Підвищити доступність житла шляхом розвитку інструментів забезпечення доступним житлом…" (хоча у логіці авторам документа тут не відмовиш).
І зовсім раптово, як рояль у кущах, в програмі з’являється справжня управлінська хуцпа:
"Побудувати одну з найефективніших державних систем в Європі — компактну, професійну, цифрову, прозору, швидку та орієнтовану на результат для громадян України". На фоні намірів "пережити зиму" такий гігантизм думок виглядає сюрреалістично.
Приватизація у вогні
Новий Кабмін продовжує мантру про активізацію процесів приватизації, зокрема сприяння продажу об’єктів великої приватизації та санкційних активів.
Але чомусь наші уряди вперто не помічають такий факт: великі промислові об’єкти за справедливу ціну під час війни ніхто не купить, водночас зараз вони зараз можуть виступати інструментами зайнятості населення та контрциклічної політики держави.
У програмі пахнуло й звичайним неоколоніалізмом:
"Забезпечити організацію продажу спеціальних дозволів на користування надрами стратегічного значення (зокрема, графіт, титан) та надання у користування ділянок надр стратегічного значення на умовах угод про розподіл продукції (щодо літію та урану)".
Зрозуміло, що така "роздача слонів" під час війни, за відсутності промислової політки, кластерної організації економіки та конституційного принципу передачі надр під зобов’язання переробки — це намір ділитися державними природними ресурсами без зустрічних зобов’язань інвесторів розширювати в Україні ланцюги доданої вартості.
І це гірше ніж помилка.
Дрібка позитиву
Але є й гарні новини: на конференції відновлення, нарешті, почнемо їздити з реальними портфелями проектів. Уряд у 2027 р. обіцяє сформувати перелік проектів відновлення (стадія "feasibility study") обсягом понад $50 млрд.
Також є позитивна ціль з нарощення частки валового нагромадження основного капіталу (ВНОК) у ВВП до понад 24% у 2027 р. Але вона може бути досягнута лише за рахунок державних інфраструктурних витрат та активізації системи доступного кредитування.
Серед позитивних мікроновин: близько 70% власників/користувачів земельних ділянок, які використовуються для розміщення та обслуговування фортифікаційних споруд, мають отримати компенсації з 2027 р.
А от "щорічна компенсація на релокацію аграрних підприємств на загальну площу близько 30 тис. га з 2027 р." — це дуже приземлена ціль і не відповідає реальним потребам релокації аграріїв зі сходу країни на захід.
Ще одна декларація уряду — збільшити наступного року обсяг заготівлі деревини до 15,5 млн куб. м — може трактуватися двояко, особливо зважаючи на стан лісів у Карпатах.
Підсумовуємо.
Нова програма уряду, на жаль, укотре стала міксом вимог зовнішніх партнерів та напрацювань грантових організацій.
Можливість написання справжньої моделі розвитку економіки під час війни на принципах військового кейнсіанства знову упущена.
З позитивного — у випаду затвердження Програми парламентом Кабмін отримає імунітет щодо відставки на один рік.
Може, хоча б перезимуємо.
Розвиток бізнесу під час війни передбачає лібералізацію та послаблення адміністративних вимог.
Але тут уряд іде іншим шляхом:
"Привести законодавство України у відповідність із Директивами ЄС та стандартами FATF у контексті приєднання України до SEPA (Single Euro Payments Area) (2026–2027 рр.).
Економічна політика: мікс воєнних завдань і мирних ілюзій
У зоні відповідальності Мінекономіки закладено, зокрема, такі завдання:
- Удосконалити програми фінансової підтримки "5–7–9 відсотків" (доступні кредити, лізинг, факторинг) з фокусом на інвестиційні цілі (2026–2027 рр.);
- Реалізувати програми підтримки розвитку українських виробників: політика "Зроблено в Україні", локалізація, стимулювання експорту, розвиток промислової інфраструктури, створення та розвиток власного бізнесу, ціни на енергоресурси (2026–2027 рр.);
- Забезпечити реалізацію програми "Промисловий Рамштайн" (2026–2027 рр.);
- Запровадити заходи з дерегуляції та забезпечити покращення умов ведення бізнесу для підприємців, зокрема для мікропідприємництва, малого та середнього підприємництва (2026–2027 рр.);
- Продовжувати реформи щодо лібералізації суспільно важливих регульованих ринків (2026–2027 рр.);
- Забезпечити схвалення Стратегії розвитку сфери інтелектуальної власності України на період до 2030 р., спрямованої на приведення законодавства у відповідність з правом Євросоюзу (2026–2027 рр.);
- Продовжувати гуманітарне розмінування (2026–2027 рр.);
- Схвалити та розпочати реалізацію Стратегії відновлення (2026 р.);
- Ввести в дію інфраструктуру відновлення (Ukraine Invest, Single Project Pipeline, Project Preparation Facility) (2026–2027 рр.).;
- Забезпечити оновлення засад функціонування ринків капіталу та визначити підстави для їх суттєвого пожвавлення (2026–2027 рр.).
Утім, цей набір цілей є певним попурі, в якому химерно поєднались ідеї економічного розвитку мирного часу та воєнного часу.
Найбільш правильним виглядає пункт щодо відкалібрування програми пільгового кредитування 5-7-9.
З’явилась нарешті надія, що фінансування за програмою будуть використані не на поповнення обігових коштів торговельних компаній — імпортерів, а на кредитування CapEx, капітальних вкладень в обладнання та створення основних фондів.
Тобто у валове нагромадження основного капіталу і перереобку сировини, передовсім аграрної.
А от програма "Зроблено в Україні" за умови відсутності промислової політки сприймається як гасло, а не реальна ціль.
Те саме можна сказати про "Промисловий Рамштайн", який дедалі більше, як не парадоксально це звучить, сприяє релокації українських виробництв за кордон під оборонне замовлення європейських партнерів.
Варто додати, що задекларована в іншому місці урядової програми ціль на 2027 р. "збільшення обсягу агроекспорту не менш як на $4 млрд" виглядає як нерозуміння всієї критичності ситуації в українських портах.
Програма уряду не містить ідей щодо відкриття реальних альтернативних транспортних коридорів для українського експорту.
Що стосується малого бізнесу, то в програмі уряду чомусь відсутні податкові стимули для його розвитку.
А пропонована лібералізація базових ринків під час війни — це взагалі нонсенс.
Так само як і "оновлення засад функціонування ринків капіталу": в умовах військових ризиків може йтися хіба що про запуск цифрових платформ для інструментів "народного інвестування".
Приведення законодавства України у відповідність з правом ЄС щодо інтелектуальної власності — справді важливе питання, але явно не критичне в нинішніх умовах, щоб відволікати управлінський ресурс уряду напередодні надважкої зими.
Ще один пункт з пропонованої програми — "Забезпечити поступову гармонізацію кліматичної політики із стандартами ЄС (2026–2027 р.)" — це немовби привіт із минулого, довоєнного життя і програм урядів мирних часів.
Соціальний блок: старі "хіти" і пафосні гасла
Епіграф: "Побудувати одну з найефективніших державних систем в Європі — компактну, професійну, цифрову, прозору, швидку та орієнтовану на результат для громадян України" (з тексту програми діяльності КМУ).
Хіти в програмі. Що приготував Україні уряд Корецького
До парламенту надійшов проєкт Програми діяльності Кабінету Міністрів України. Документ наповнений завданнями різного калібру, але чи стоїть за ними справжня стратегія виживання та розвитку в умовах війни?
Треба одразу зазначити, що часу для підготовки якісного документа у цього складу уряду було обмаль. Такі програми не пишуться "на колінці".
З іншого боку, в цьому складі Кабміну є такий старожил, як Денис Шмигаль, який міг поділитися з нинішнім прем’єром паном Сергієм Корецьким своїми наробками (часу для таких напрацювань у нього було достатньо).
Втім, треба віддати належне: цей документ писався якщо не самим прем’єром, то точно його оточенням.
Адже за структурою документ подібний до корпоративних планів з поправкою на чиновницький канцелярит: "програмна ціль", "операційна ціль", "завдання", "відповідність стратегічним цілям"…
Пропонована програма традиційно розписана за профільними міністерствами та зоною відповідальності відповідних віце-прем’єрів.
Загалом той, хто читав аналітичні матеріали Укрнафти та Нафтогазу часів Корецького, відчує, так би мовити, знайому руку.
Програма діяльності уряду — це масштабний документ, тому такі питання, як оборона, європейська інтеграція, освіта, медицина, залишимо профільним фахівцям.
Спробуємо оцінити розділи, присвячені міністерствам економіки, агрополітики і фінансів.
Промисловість поза фокусом
І тут ми отримуємо перший сюрприз: в Програмі діяльності Уряду повністю відсутня концепція промислової політики.
Напевно, в умовах наростаючих критичних процесів в економіці та соціальній системі чиновники концентруються на найбільш актуальних питаннях виживання.
Саме тому ця програма, мабуть, є першою в низці аналогічних документів, де одним із завдань уряду є "проходження зими" та виживання економіки "в найближчі місяці".
Звісно, з цього можна з гіркотою кепкувати, але не варто: критичні стріли в контексті звуження цілепокладання відкладемо до післявоєнних часів.
Але відсутність промислової політки — це вже серйозний індикатор. І індикатор негативний.
Адже під час війни в нашій економіці відбувається дуже небезпечний процес деіндустріалізації, скорочення частки промисловості в структурі ВВП.
А сектор ОПК, який отримує левову частку державних фінансових стимулів, дедалі більше розвивається на базі імпортних комплектуючих, що призводить до критичного розширення від’ємного сальдо зовнішньоторговельного балансу (цього року — мінус $60 млрд і більше).
Тобто ми навіть не можемо проаналізувати правильність базових підходів уряду до розвитку промисловості, наприклад, ймовірність розвитку у нас розподіленої, децентралізованої і при цьому мережевоцентричної малої одно- та двоцехової індустрії на базі системи розподіленої енергетики.
Більше того, за відсутності концепції промислової політики ми не можемо визначити, як корелювали б із нею енергетична, освітня, технологічна та інфраструктурна політики.
Але будемо аналізувати те, що є.
Фінансовий блок: ставка на $100 млрд допомоги та продаж держбанків
В контексті державної боргової політики акцент робиться на залучення зовнішнього фінансування у розмірі $49 в 2026-му та $52 млрд в 2027-му.
А от про застосування механізмів зменшення ставок в процесі залучення внутрішнього фінансування в програмі уряду не йдеться.
Ціль утримати середньозважену вартість держборгу на рівні не вище
5% (2026–2027 рр.) не містить ремарку про те, що це 5% у валюті .
Уряд також планує приватизувати АТ "Сенс Банк" та АБ "Укргазбанк" (2026–2027 рр.).
Згідно з нашим оцінками, це принесе в державну скарбницю до 15 млрд грн надходжень за позитивного сценарію, хоча знайти охочих придбати банки за такою ціною буде нелегко.
Утім, можливо, хоч "вікон" для внесення судових застав для корупціонерів тоді поменшає…
https://youtu.be/UkU9He_hF4s
edited
"Новая реформация" в Европе начнется, как и в прошлый раз, с Германии? Или ожидает ли ЕС "Война ключей" ( Guerra delle chiavi) 2.0?
Алиса Вайдель дала традиционное августовское интервью. Оно прозвучало на фоне роста популярности АДГ среди немецкого электората (27%).
Вайдель с привычным ей ораторским талантом говорила ярко и понятно для "рядового немца": выход Германии из Шенгенской зоны, отказ от евро, закрытие границ для мигрантов, депортация 1,3 млн сирийских беженцев.
Единая Европа как проект всегда развивается вокруг некоей базовой идеологии.
Блаженный Августин сформулировал максиму в виде Царства Божия на Земле в формате теократического государства или Нового Иерусалима.
Данная идея реализовалась в виде Рима и Папской власти над средневековой Европой.
Говорили о Боге, но спорили о капитале: ключевая борьба между папами и европейскими монархами развязалась за право управления инвеститурами, то есть механизмами назначения епископов и аббатов (и те, и другие, обладали огромными активами в виде земель, промыслов и феодально зависимых крестьян).
С 13 века началась эпоха войн Монархов Священной Римской империи (по сути, объединения Германии и Австрии, и на коротком историческом временном интервале еще и Испании ) против римских пап.
Закончилось все взятием и разрушением Рима в 1527 году войсками Карла V.
16 век - это 95 тезисов Лютера, прибитых на воротах Замковой церкви Виттенберга.
Германия стала инициатором разрушения общеевропейского проекта под эгидой римских пап и католической церкви.
В итоге: 30-летняя война в 17 веке и потеря до 30% населения в некоторых немецких княжествах.
Нынешний Рим - это официальный Брюссель, а идеология - "воук", "воукизм" (пробужденный, сознательный), а также "зеленый курс". Социал-демократия как аналог "единой церкви".
И параллельно, все тот же набор социальных язв и недостатков: только вместо индульгенций на откуп грехов - коррупция и политическая круговая порука.
Еретиков, правда, не сжигают, а "отменяют" в социальных сетях и университетах.
Алиса Вайдель - это, конечно, еще не Лютер. Но как минимум - Меланхтон.
Но она клеймит официальный Брюссель за коррупцию, как Лютер клеймил римскую курию за индульгенции.
И она говорит "прочь от Брюсселя", как протестанты говорили "прочь от Рима".
Ее голос - это скрытые ожидания немецкой буржуазии, правда не из высшей, транснациональной лиги.
Европа приближается к новому избирательному циклу.
Эпоха "птенцов Ротшильдов и Блэкрока", таких как Макрон и Мерц, то есть период переформатирования Европы под политику транснациональных дирижеров глобального капитала, вскоре столкнется с "Реформацией 2.0.".
И вполне возможно, что эта реформация начнется с Германии.
Уточнение по блокировке Ормуза.
Иран уведомил Оман о блокировке южного коридора вдоль побережья данного государства.
И Оман согласился.
То есть, трафик будет идти по северному коридору, контролируемому Ираном.
Не взирая на риторику Трампа, Оман в позициях по Ормузу солидаризируется с Ираном, а не Америкой.
Ситуация, немыслимая еще пару лет назад.
На горизонте формирование треугольника Китай - Иран - Оман?
Ничего удивительного нет. Две трети своих углеводородов Оман поставляет в Китай.
Китай проводил учения в Аденском заливе и защищал акваторию Омана от пиратов.
В оманском порту Салала есть база китайских ВМС.
Да и вообще, еще во времена династии Мин, китайский мореплаватель Чжэн Хэ установил отношения Поднебесной с Оманом.
Когда именно Китай признал Оман в качестве союзника?
Когда Оман отказался принимать участие в операциях Союза арабских государств против хуситов в Йемене в 2016 году и когда Оман стал фактически на сторону Ирана в вопросах Ормуза.
Усиление Китая в Омане очень не нравится Индии и США.
То есть появление треугольника Индия - Израиль - США также вполне вероятно.
Но не при нынешнем руководстве США и Израиля.
repost
Смешно и грустно, нас с вами ждет серьезная деиндустриализация, можно даже сказать катастрофическая.
Однако, как смешно бы это не звучало, но именно эта беда, в какой-то мере, может помочь нам пережить черную зиму, которая приближается.
Поэтому, позитивный сценарий есть. Другое дело, что этот позитив в короткой перспективе ведет к тотальной катастрофе.
Крайне, крайне рекомендуем.
Пожалуйста, будьте в курсе происходящего.
Свежий и авторский подкаст Алексея Куща 🎙 «Аналитика Куща».
Поделитесь с теми, кто дорог. Берегите себя, родных и близких.
Полный подкаст нужно смотреть/слушать по ссылке 👉🏻 https://freeman.app/podcast/2568/ru
🎶
Знай больше других!
Будь в Клубе Свободных людей
Скачивай и слушай Podcast Свободный
🍏 AppStore и 🏳️ PlayMarket
Подари ребенку и семье книгу
🤩 библиотека Свободных людей
Поделись и подпишись на Свободный
Визит главы ЦРУ Джона Рэтклиффа в РФ. Прямо скажем, неожиданно.
Уже прозвучали и версии визита: якобы глава ЦРУ пытался убедить российское руководство не проводить мобилизацию после выборов в Думу и не проводить "ограниченные вторжения" в страны НАТО.
Моя версия: обсуждали Иран и ситуацию в Ормузском проливе.
Трампу и республиканцам нужен успех на этом направлении: на носу выборы в Конгресс и сентябрьский визит в Вашингтон главы Китая Си Цзиньпина.
Это, скорее всего, и являлось главной повесткой переговоров.
Также, могло обсуждаться применение США ядерного оружия по стратегическим подземным объектам в Иране.
Примечательно, что в это же время фельдмаршал Пакистана Мунир встречался с главой парламента Ирана Галибафом и фельдмаршалом Резаи - представителем Моджтабы Хаменеи и Главой Высшего совета национальной безопасности Ирана.
Прямо сейчас, Иран уведомил Оман о намерении полностью заблокировать Ормузский пролив (что, кстати, являлось важной частью моего стратегического прогноза весной).
Иран может радикализировать противостояние с США в сентябре, усиливая тем самым успех демократов на американских выборах, так как иранская авантюра Трампа не поддерживается американскими избирателями.
И еще одно событие, в какой-то мере беспрецедентное.
Группа боевых самолетов Китая J16, с дозаправщиком в воздухе и самолетом раннего радиолокационного обнаружения, пролетела 6000 км и провела в небе Египта показательный, учебный бой с группой египетских самолетов западного производства Rafale.
Все происходило в рамках совместных китайско-египетских учений "Орлы цивилизаций-2026".
Логика учений понятна - имитация и моделирование боя китайских ВВС с западными авиационными системами.
Название учений тоже символично - противопоставление двух древних цивилизаций, китайской и египетской (тут можно вспомнить и о персидской), куда как более "младшей" цивилизации США.
Китай показал, что может войти в небо Персидского залива и без авианосцев.
Также, суд в Шанхае, который обладает юрисдикцией в корпоративных спорах в Азии, вынес вердикт в отношении сингапурской компании, которая отказалась от контракта по причине санкций США, наложенных на китайского контрагента.
Суд счел аргумент необоснованным и наложил на сингапурскую компанию штраф.
Это первое подобное судебное решение китайского суда, принятое после принятия в Китае закона о запрете применения в КНР санкций, введенных другими государствами.
И явно не последнее решение.
Противостояние Китая и США постепенно входит в активную фазу и глава ЦРУ явно тестировал по этому поводу реакцию Москвы.
Краткосрочным ограничением роста компании является спрос, а не выпуск, так как 73,6% выручки от продаж человекоподобных роботов приходится на исследовательские институты.
Окупаемость инвестиций ожидается в перспективе будущих крупномасштабных промышленных и коммерческих проектов.
В свое время, Никола Тесла определял зрелость той или иной технологической цивилизации по двум факторам: объему потребляемой энергии и количеству промышленных машин (сегодня - роботов).
Сравним Китай и США.
Китай потребляет более 10 триллионов киловатт-часов (кВт·ч) электроэнергии в год, а США — около 4,4 триллиона кВт·ч.
В Китае более 2 миллионов операционных промышленных роботов (около 54% мирового парка). В США парк промышленных роботов оставляет 400 000 – 450 000 единиц.
Но преимущество США - это размер накопления капитала.
Поэтому смещение глобального накопления капитала из США в Китай (если это произойдет) может стать "матерью всех кризисов" 21 века, в первую очередь, для Запада..
На слайде - рост акций китайских компаний в первый день торгов в ходе IPO на сумму от 100 млн дол.
Китайский рынок акций становится все более интересным.
Сегодня разберем одну "фишку" - акции Unitree Robotics, которые выросли на 460% после IPO на Шанхайской бирже, а капитализация компании достигла 904 миллиона долларов
Unitree Robotics стала первым зарегистрированным на бирже производителем человекоподобных роботов в Китае.
По сути, речь идет о появлении нового массмаркета эпохи ИИ.
Акции еще одной оболочки данной корпоративной экосистемы, известной как Yushu Technology Co., выросли на 629%, обогнав недавно вышедшие на биржу технологические компании MetaX Integrated Circuits Shanghai Co. и Moore Threads Technology Co.
Продукты компании - это, так сказать, "воплощенный искусственный интеллект" на фоне активной поддержки Китаем производства полупроводников и человекоподобных роботов.
«Резкий рост акций Unitree на дебюте свидетельствует о высоком интересе к китайскому сектору воплощенного ИИ», — пишет Иан Ма, аналитик Bloomberg Intelligence.
При этом, стоит учесть, что государственные регуляторы в Китае ограничивают ценовые пики в процессе IPO, то есть реальный рост мог быть еще выше.
«Похоже, переломный момент массового производства близок», — написали аналитики JPMorgan Chase & Co., включая Тима Хуанга.
Инвестиционная привлекательность китайской индустрии гуманоидных роботов основана на ускорении коммерциализации, глубокой локализации цепочек поставок и растущей государственной поддержке.
Это напоминает резкий рост выпуска электроники в Японии в 80-х годах прошлого столетия.
JPMorgan дает прогноз: мировые поставки гуманоидных роботов вырастут до 60 000 в этом году и до 1,75 миллиона единиц к 2030 году (в 2025-м было 18 000 единиц).
Сам Китай формирует более половины мирового спроса.
Что касается Unitree: в 2025-м году она отгрузила более 5500 человекоподобных роботов, заняв первое место в мире. Выручка выросла до 1,7 миллиарда юаней в 2025 году с 393 миллионов юаней в 2024-м.
Чистая прибыль составила 278 миллионов юаней, а валовая маржа превысила 60%.
Показатели стоимости акций компании в процессе IPO в 35,89 раза превысили валовую выручку.
Для сравнения, у компаний-конкурентов, акции которых котируются на Гонконгской бирже (UBTech Robotics Corp. и Shenzhen Dobot Corp.), данный показатель составляет около 20.
Так может такой резкий рост напоминает формирование ценового пузыря?
«Очевидно, что нет никаких фундаментальных оснований для резкого роста цен на акции», — написал аналитик Вей-Серн Линг, управляющий директор Union Bancaire Privée:
«Оценки заоблачные, а перспективы неопределенны, учитывая раннюю стадию разработки и внедрения человекоподобных роботов».
С другой стороны, выпуск роботов - это уже и есть долгожданный массмаркет шестого технологического уклада, точнее лишь часть оного.
Примечательно, что в проект Unitree вошел DeepSeek (стартап Tencent Holdings Ltd., о котором я ранее писал). Это одна из форм взаимопроникновения бигтеха (один из моих постов недавно был на данную тему).
DeepSeek получила 2,31% акций Unitree с периодом блокировки в три года.
Это позволит Unitree использовать продукты ИИ в исполнении DeepSeek.
Следующие IPO китайских робототехнических компаний: Leju Robotics и Deep Robotics.
Shanghai AgiBot Innovation Technology готовит листинг акций на бирже в Гонконге.
«Будучи самой известной компанией в секторе человекоподобной робототехники, Unitree по-прежнему сталкивается с вопросами о зрелости своего бизнеса и коммерческой деятельности», — написал Шэнь Мэн, директор инвестиционного банка Chanson & Co.
Он также отметил:
«Однако, воодушевленные государственной поддержкой и большим энтузиазмом по поводу новых размещений акций, инвесторы в акции класса А демонстрируют большую готовность возлагать большие надежды на IPO технологических компаний, таких как CXMT и Unitree».
Nomura (Фрэнк Фан, Донни Тенг) рекомендует покупать акции Unitree при достижении целевой цены в 370 юаней, исходя из 25-кратного превышения.
США утратили способность преобразовывать военное превосходство в желаемый политический результат.
Каган говорит о новом Иране, который "победил Соединенные Штаты, больше не боится американского нападения и контролирует доступ к Персидскому заливу".
Американский аналитик делает неутешительные для Запада выводы: американо-израильская кампания по "перезагрузке" Ирана не просто провалилась. Она привела к тому, что уверенный в себе Иран бросает вызов не только региональному порядку в Персидском заливе, но и региональному доминированию США. А стало быть и блокирует региональное усиления Израиля, например, в рамках Авраамических соглашений.
Интересно, когда твои выводы подтверждаются ведущей западной аналитикой.
Один из ключевых американских "исторических концептологов" (дам именно такое определение), Роберт Каган написал для The Atlantic аналитическую статью, посвященную Ирану и его новой роли на Ближнем Востоке.
Пару слов о Роберте Кагане. Он сын блестящего американского историка Дональда Кагана (который написал великолепную Историю Пелопоннесских войн), супруг Виктории Нуланд, и один из ведущих "неоконов" Америки.
Еще весной он писал о том, что США потерпели в войне с Ираном крупнейшее стратегическое поражение.
Сейчас он более аналитично изложил свои аргументы в статье "Иран на свободе. Доминирующей державой на Ближнем Востоке отныне будут не США или Израиль, а Иран".
Каган пишет, что американо-израильская коалиция, созданная для войны с Ираном, не смогла добиться поражения Тегерана и более того, укрепила его региональные позиции, в результате чего страны Персидского залива теперь должны в срочном порядке искать новые форматы безопасности.
Иран выдержал высокотехнологичные атаки США и Израиля и не капитулировал.
На лицо провал военной стратегии США. Америка не может военным путем победить Иран и в этом заключается стратегическая победа Тегерана.
Более того, сдерживающая сила Ирана постепенно увеличивается при константе военных инструментов США и Израиля.
Каган пишет: «В будущем доминирующей силой в регионе будет Иран, а не США или Израиль».
Судьба стран региона - принять эту реальность и адаптироваться к ней.
Поражение США заключается в неспособности США с помощью военного давления заставить Тегеран капитулировать.
По мнению Кагана, поворотным моментом в войне стал следующий фактор:
когда Израиль атаковал иранское газовое месторождение Южный Парс, Тегеран в ответ нанес удар по катарскому комплексу по производству сжиженного природного газа Рас-Лаффан.
Иран не может победить США в "воздушной войне", но он может нанести критический ущерб крайне уязвимой инфраструктуре и экосистеме стран Персидского залива, вызвав глобальный экономический кризис.
Именно поэтому, США прекратили атаки на иранские энергетические объекты и заставили Израиль сделать тоже.
Каган пишет:
«Действия Америки ясно показали, что Вашингтон боится эскалации больше, чем Иран — не только сейчас, но и в будущем».
Именно поэтому, Ормузский пролив становится для Ирана стратегическим активом и рычагом давления на глобальную экономику.
Тегеран теперь рассматривает Ормуз не как предмет торга с США, а как ключевой инструмент своей геополитической мощи и сдерживающий фактор, блокирующий будущие атаки со стороны США и/или Израиля.
Июньский меморандум о взаимопонимании между Ираном и США стал отражением изменившегося баланса сил в регионе.
Довоенный морской порядок в Ормузе восстановлен не будет.
Будущее за иранскими механизмами контроля за судоходством: регистрацию судов, выдача разрешений, страхование судов, лоцманские услуги и т.д.
Об этом, кстати, говорят и лидеры КСИР:
«Для нас Ормузский пролив — это не просто экономический водный путь, а ключевой компонент нашей геополитической и стратегической мощи».
Каган говорит о том, что контроль за Ормузом дает Ирану больше стратегических преимуществ нежели наличие ядерного оружие, так как позволяет влиять на страны Залива и на государства, зависящие от поставок ближневосточной нефти.
Еще один фактор слабости США - дефицит ключевых американских ракет и перехватчиков. Затяжная кампания против Ирана может подорвать стратегический арсенал США и сделать Америку уязвимой в контексте противостояния с Китаем и РФ.
«Победителю не нужно возвращаться за стол переговоров, за исключением установления условий капитуляции», — пишет Каган, подразумевая под победителем Иран.
Региональный порядок дрейфует от Вашингтона в сторону новой архитектоники безопасности, о чем говорит и формат Мекканских соглашений.
Каган вовсе не считает укрепление позиций Ирана благом для Запада, скорее наоборот, трактует как опасность.
Тегеран может стать еще более агрессивным, используя принцип: сопротивление принесет успех там, где компромисс не сработал.
