Аналітика Куща

А сколько у Британии дивизий? Динамика имперских проектов очень похожа на эволюцию космических звезд. Например, США - сверхновая звезда. С относительно коротким жизненным циклом, но при этом способная кратно увеличить "светимость" и объемы выделяемой энергии. Что может быть опасно как для ближайшей, так и для отдаленной периферии. Китай - двойная звезда, которая использует ресурсы космических "тел", попадающих в зону ее гравитации. Например, пара Китай - РФ. Благодаря данной стратегии, Китай, не взирая на свой почтенный возраст, сохраняет геополитическую "молодость". Тут срабатывает аналог космологического парадокса Алголя, сформулированного в середине XX века советскими астрономами А. Г. Масевичем и П. П. Паренаго. Изначальный космологический принцип жизненного цикла звезд - это закономерность, согласно которой, выгорание водорода в большой звезде, то есть ее эволюция, происходит быстрее, нежели у малой звезды. Парадокс Алголя (двойной звездной системы, при изучении которой и выявили сам парадокс) - это ситуация, когда в паре взаимодействующих звезд, эволюция большой звезды идет дольше, чем в малой. Происходит это за счет звездного каннибализма, когда большая звезда забирает топливо с малой звезды и продлевает свою жизнь. Данный "геополитический каннибализм" зафиксирован в паре США - ЕС, в которой Европа не хочет стать донором для Америки и наоборот, в паре США и Китай, Запад и Глобальный Юг и так далее. Указанный выше феномен перетекания масс в тесных геополитических двойных системах, когда появляется возможность переброса массы за счет партнера, в 21 веке на стадии кризиса глобализма, становится базовым и определяющим. РФ - это имперская система с реликтовым излучением по всему периметру исторического контура. А Британия - это "белый карлик". Когда-то это была большая звезда - Британская империя, которая по мере выгорания проекта спрессовалась до относительно небольших физических параметров, но при этом сохраняя огромную геополитическую гравитацию. Британия не может дать своему партнеру ни рынок сбыта, ни инвестиции, ни прорывные технологии, ни значительных кредитов. Не может оказать действенную военную помощь, предоставить или продать значительные партии оружия и боеприпасов. Не может дать "ядерный зонтик". Но при этом, Британия обладает ВЛИЯНИЕМ на политические элиты и способностью удерживать партнеров в плену своей геополитической гравитации. За всю историю Британской империи, у нее не было ни одного успешного проекта геополитического девелопмента. В отличие от тех же США, где такой опыт есть: Япония, Тайвань, Южная Корея. Сами США стали успешными лишь покинув "британский проект". Такие начинания как Ост-Индская или Южно-Африканская компании стали образчиком жесткой колониальной политики. Индийские князья-навабы в 19 веке четко осознали, что Британия может много дать на персональном, индивидуальном уровне (титул сэра, место при дворе в Лондоне), но ничего не может дать их княжествам. Поэтому каждый из них в итоге выбрал свой путь: или основание династии в Лондоне, или выстраивание подлинно суверенного проекта развития на Родине. И данная дихотомия сохранилась в 21 веке: Британия не пошлет войска на помощь, не даст много оружия или денег. Она будет влиять на политические элиты других стран.

Судя по ставкам polymarket за 15 дней до промежуточных выборов в США, республиканцы теряют Палату представителей (тут уже, практически, нет никаких сомнений) и с большой долей вероятности могут потерять Сенат. Предвыборная стратегия республиканцев сейчас сосредотачивается на довыборах в Сенат - задача тут, если не победить, то придти к максимально шаткому большинству демократов. Шатдаун в США, проблема с принятием бюджета - это максимально вероятные события ближайшего будущего. В таком варианте, у Трампа может не остаться способов разблокировать для себя Конгресс, кроме как начать войну с Ираном. И накануне этой войны Трамп планирует выйти на сделку с РФ, так как если Москва начнет активно помогать Тегерану, спектр возможностей для Америки в контексте противостояния с Ираном существенно сокращается. РФ уже ведет переговоры с Ираном о предоставлении оному кредита в 20 млрд дол, предлагает открыть три российские военные базы на территории исламской республики. Через Каспий идет 30% торгового оборота Ирана. Более того, Иран, Казахстан и РФ, по сообщению ряда источников, начали "бодяжить" каспийский микс из нефти трех стран, экспортируя ее через Каспийский трубопроводный консорциум. А это значит, что Европа (которая в значительной мере получает казахстанскую нефть из КТК) проигнорировала санкционные ограничения США на экспорт иранской нефти и, вполне возможно, даже закрыла глаза на то, что в этой схеме используется российская нефть. Работа КТК, таким образом, стала предметом непубличных договоренностей Ирана, РФ и Казахстана. В дополнение к схеме - Европа закрыла на все это глаза. Нефтяной кризис становится все более явным и каждый глобальный игрок пытается каким-то образом защитить свои интересы.

Выход из катастрофического сценария возможен либо через осознание будущей катастрофы, либо через саму катастрофу в настоящем. Первый вариант - Путь Ума. Второй вариант - Путь Эмоций.

"Зри в доллар" - апгрейд Козьмы Пруткова в 21 веке. Динамика вложений иностранных государств в американские трежерис. После пика инвестиций в 9 487 млрд дол в феврале 2026 года, портфель трежерис на фоне ближневосточного конфликта "подсдулся" до уровня в 9 331 млрд дол (минимум был в июле - 9 248 млрд дол). Есть несколько психологических отметок: 1. Портфель Китая теперь меньше 600 млрд дол (а когда-то было 1,4 трлн дол). Возвращаюсь к своему прогнозу - решающая стадия противостояния между Китаем и США начнется тогда, когда портфель трежерис, принадлежащий Поднебесной, сократится до менее чем 100 млрд дол. До этой отметки примерно три-пять лет, то есть после 2030-го года стоит ожидать достаточно жесткую фазу отношений между США и КНР. 2. Портфель Британии теперь выше одного триллиона долларов - Британия ключевой инвестор американского госдолга. И это намного более объективный маркер взаимодействия между странами, нежели конспирология касательно отношений Трампа и британского короля. 3. Портфель Японии тоже выше 1 трлн дол, но он, в отличие от британских инвестиций, сокращается темпами, сопоставимыми с китайскими. 4. За последние 12 месяцев, больше всего сбросили трежерис: - Китай - на 109 млрд дол; - Япония - на 116 млрд дол (конец эпохи отрицательных ставок и японского кэрри-трейда на американском финансовом рынке). 5. За 12 месяцев Британия купила трежерис на 108 млрд дол, полностью заместив выпадение Японии. 6. А кто возместил сокращение портфеля Китая? Тут целая группа инвесторов: Бельгия, Кайманы, Бермуды, Канада, Люксембург. 7. Почти прекратился поток ликвидности с Ближнего Востока (ОАЭ, Саудовская Аравия). 8. За август 2026 года, наибольшее сокращение инвестиций зафиксировано в портфеле Японии (минус 36 млрд дол), данное падение опередило даже негативную динамику в структуре китайского портфеля (минус 27 млрд дол). 9. В августе 2026 года крупнейшим инвестором в трежерис стала Канада: +38 млрд дол. 10. Страны БРИКС за 12 месяцев вывели из трежерис 125 млрд дол. Основной вывод: США в контексте спектра стран, активно инвестирующих в трежерис - уже не глобальный гегемон. США даже не гегемон Запада. США сегодня - гегемон Британского содружества. Американские долговые бумаги активно покупают лишь Британия и Канада, плюс ряд глобальных оффшоров (Кайманы, Бермуды, Люксембург).

Все, що у нас робиться в контексті допомоги ВПО на урядовому рівні поки носить несистемний характер. А обсяг самої допомоги - явно недостатній. Більш того, ця допомога з боку держави не націлена на ключову задачу - на адаптацію ВПО до змінених умов проживання і на їх інтеграцію в структуру нових громад. Ситація кричуща, зважаючи на тривалість та параметри цієї соціальної проблеми, адже досвід роботи держави з ВПО налічує вже роки і мова йде про мільйони людей. Я вже давно писав, що ця допомога має носити так би мовити "пакетний" характер. Людина, яка прибуває в тилові райони з місць ведення бойових дій має отримати соціальний пакет допомоги, який включає: - оформлення всіх необхідних документів; - житло; - медична допомога; - освіта; - працевлаштування; - допомога дітям; - стартова фінансова підтримка, навіть одяг і так далі. Дуже важливо, що в Україні знайшлись люди, які сформували пропозиції щодо того як перейти від фрагментованої системи окремих виплат та статусів для вимушених переселенців до цілісної державної політики підтримки. Такий підхід передбачає законопроєкт «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб», який зареєстровано у Верховній Раді України. Документ ініційований Асоціацією прифронтових міст і громад (АПМГ) на чолі з Харківським міським головою Ігорем Тереховим та підтриманий народними депутатами МФО ВПО. Документ передбачає створення єдиного маршруту супроводу людини – від моменту евакуації до інтеграції в нову громаду або безпечного повернення додому. Документ покликаний вирішити проблему, з якою стикаються мільйони українців: замість того, щоб самостійно шукати потрібні установи та розбиратися в численних програмах, людина має отримати комплексну підтримку від держави. «Держава має не просто зафіксувати статус ВПО і призначити переселенцю окрему виплату, а провести людину по всьому маршруту від моменту евакуації до нормального життя, з житлом, роботою, освітою для дітей, соціальними та медичними послугами», – прокоментував документ Ігор Терехов. Законопроєкт передбачає підвищення розміру соціальної допомоги ВПО до рівня базової соціальної допомоги. «Людина, яка вчора виїхала з-під обстрілу, не повинна в перший місяць доводити державі, що вона достатньо бідна для того, щоб отримувати допомогу», – додав очільник Терехов. Єдиний маршрут підтримки ВПО Однією з головних новацій є створення єдиної системи супроводу людини. Для цього повноважний державний орган має визначити Координаційний центр ВПО, який займатиметься маршрутом: житло, соціальні послуги, працевлаштування, перекваліфікація, освіта для дітей, медична та інше необхідна допомога. Передбачається принцип «єдиного входу»: людина зможе звернутися до територіального відділення Координаційного центру, ЦНАПу, органу соціального захисту, закладу охорони здоров’я, освіти або скористатися цифровим сервісом. Після цього взаємодія між усіма необхідними службами відбуватиметься без повторного збору документів та багаторазових звернень. Тобто, нарешті, в системі державної політики щодо ВПО, пропонуюється застосувати принципи: 1. Єдиного пакету допомоги. 2. Єдиного адміністративного вікна. 3. Підтримки в рамках всього маршруту переміщення ВПО.

https://youtu.be/G-qmEtRfg_Q

Министр финансов Марченко только сейчас пришел к выводу, который был сформулирован в моих статьях еще весной этого года: ВВП Украины по итогам года продемонстрирует нулевую динамику рсота; инфляция достигнет 10%. Но Марченко ищет лишь одну возможность изменить ситуацию: путем принятия "любых законов" (например, о налогообложении посылок) добиться получения внешних кредитов. Такой вариант как запуск национальной экономики Марченко не рассматривает в принципе. Нынешнее правительство в лице министерства экономики (тут уже претензии не персонально к Марченко), занимается не поиском экономических стимулов, а в очередной раз пересматривает критерии бронирования бизнесом персонала. Данная тема давно уже трансформировалась в абсурд без начала и конца: лишь 01 сентября были запущены новые условия бронирования и предприятия в очередной раз прошли процедуру подтверждения критичности. Но не прошло и 50 дней, как правительство вновь меняет критерии бронирования. За весь период войны, правительств уже неоднократно меняло критерии бронирования персонала и получения статуса критичности предприятиями. Каждый раз это вызывало шок на рынке труда. Тут вопрос не в самой процедуре, а в постоянном изменении правил игры. Бизнес просит лишь одного - стабильности правил игры. Неужели так сложно сформировать такие правила хотя бы на один год и не менять их? Но проблема в том, что чиновники стали воспринимать процесс бронирования и предоставления статуса критичности как постоянную коррупционную кормушку. Это уже даже не госрегулирвоание, а процесс "обилечивания" бизнеса и продавать такие "билеты" стали чуть ли не каждый месяц. И подобная практика очень скоро окончательно добьет бизнес. Ждать осталось не долго. Тогда чиновники будут пересматривать критерии критичности друг для друга.

В 2022 году, когда западные партнеры убеждали нас в продолжении войны, наши политические элиты должны были инициировать кроме Рамштайнов и подписания декларативных соглашений о партнерстве (в которых единственным четким моментом было отсутствие какой-либо четкости), также условную "Тегеранскую конференцию - 1943" (по аналогии со Второй мировой войной). Именно этот условный "Тегеран" и должен был зафиксировать: - обязательства сторон не проводить сепаратные переговоры (как это было в Анкоридже); - выделять определенную сумму на поддержку Украины (например, 0,5% ВВП); - сохранять союзнические отношения до четких параметров завершения войны; - обязательства касательно "второго фронта". Только получив подобные гарантии, можно было проектировать войну как долгосрочный процесс. Потому что в отношениях между странами нет такого понятия как "обманули", есть понятие "нарушили подписанные обязательства". А тут никто ничего не подписывал. И если уж по гамбургскому счету, то у нас было 22 года после 2000-го года, чтобы выйти на уровень ВВП в размере одного триллиона долларов и сформировать финансовую независимость по обеспечению сектора обороны (5% ВВП или 50 млрд дол в год). А с 2014-го года было восемь лет, чтобы запустить такие проекты как "баллистический щит" и многие другие. Но экономику разворовывали политические элиты, а в наблюдательные советы таких компаний как Укроборонпром назначали опереточных персонажей. И в этом виноват явно не Трамп.

Умение формировать стратегическое партнерство - это, своего рода, искусство геополитики. Спектры стратегических интересов двух стран не всегда совпадают. Возьмем в качестве примера, взаимоотношения Израиля и США. Израиль по мнению американцев является для США "лучшим союзником". Но тем не менее, очень часто спектры стратегических интересов этих дух стран не совпадали. Например, во время Суэцкого кризиса 1956 года, когда Израиль совместно с Францией и Британией захватил Синайский полуостров и нанес поражение Египту. Выступая перед кнессетом 7 ноября 1956 года Бен-Гурион заявил буквально следующее: «Синайская кампания — величайшая и славнейшая в истории израильского народа .... израильская армия завоевала Синай, ранее входивший в царство Соломона, простиравшееся от острова Йотват в Красном море до холмов Ливана.... .... остров Йотват (остров Тиран на юге Синая) вновь стал частью Третьего Израильского Царства». Бен Гурион был уверен, что израильская армия «не вторгалась на территорию Египта» и «операция была ограничена только Синайским полуостровом». Израиль, по сути, аннулировал соглашение о прекращения огня 1949 года и установленные тогда границы. Многие могут возразить - Синай не был частью Израиля. Но на Ближнем Востоке понятие границ не базируется на письменных соглашениях. Границы определяются способностью их защищать. Например, Израиль считает Голанские высоты своими, хотя ООН признает данные территории сирийскими. А Синай - это гора Моисея, скрижали завета, неопалимая купина, из которой Бог обращался к пророку, манна небесная и 40 лет блужданий перед захватом "земли ханаанской". То есть Израиль мог вполне воспринимать Синай в качестве сакральной территории в контексте своей истории. Тем не менее, США и СССР в 1956 году заставили Израиль вернуть Синай Египту. Но США даже после этого не перестали быть стратегическим партнером для Израиля. Просто израильские политические элиты поняли простую истину: если спектры стратегических интересов США и Израиля совпадают, этим нужно воспользоваться; если не совпадают - соглашаться с требованиями Америки или не соглашаться (в таком случае, приходится опираться на собственные силы). Поэтому Израиль в военно-техническом и финансовом плане, во многом, автономен. Действия Трампа сейчас - это попытка перенести центр тяжести с Балто-Черноморской дуги на Ближний Восток. Именно поэтому три американских авианосцев сейчас находятся в Индийском океане, а не в Атлантическом океане или в Средиземном море. США решают задачу переформатирования Ближнего Востока и блокируют риск появления ядерного оружия у Ирана. Насколько успешно - другой вопрос. А какой у Трампа есть альтернативный сценарий? Бросить Ближний Восток, Израиль, передать Персидский залив и Ормузский пролив Ирану, а Красное море и Баб-эль-Мандебский пролив - хуситам? И через несколько лет столкнуться с фактором ядерного оружия у Ирана и с переформатированием Ближнего Востока с его ресурсами "под Тегеран"? Трамп планирует после осенних выборов начать с Ираном новую военную компанию. Чтобы амортизировать глобальный топливный, а затем и мировой экономический кризис, Трамп в своей логике пытается "разогреть" экспорт российского топлива в горизонте ближайших 3-4 месяцев. Как только РФ "разогреет" экспорт топлива, Трамп, скорее всего, начнет операцию против Ирана. Нравится ли Украине логика Трампа? Нет. Воспользуется ли РФ данной глобальной конъюнктурой? Безусловно. Повлияет ли экспорт топлива на финансирование Россией войны против Украины? Да. Но сложившуюся ситуацию нельзя описать такими эпитетами как "несправедливо", "предательство" и т.д. Просто спектры стратегических интересов США и Украины перестали совпадать. И здесь можно, как раз, упрекнуть наши политические элиты в неразвитости стратегической культуры планирования своих действий.

З цього приводу економісти Мохсін С. Хан і Абдельхак С. Сенхаджі, які багато років пропрацювали у Міжнародному валютному фонді (МВФ), опублікували спільне дослідження "Порогові ефекти у відносинах між інфляцією та економічним зростанням". Вони визначили, що для розвиткових країн граничне значення інфляційного таргету становить 7–12%, для розвинених — 1–3%. А Стефан Кремер, Олександр Бік та Дітер Науц у дослідженні впливу інфляції на економічне зростання, опублікованому в науковому журналі Empirical Economics у 2013 р., встановили навіть вищі порогові рівні: 2,5% для розвинених країн та 17% для країна з ринками, що розвиваються. Це означає, що рівень порогової інфляції в такій країні, як Україна, для забезпечення зростання реального ВВП на 5%+ має бути, наприклад, 8–10%, а не 5%, як зараз (без змін ще з часів до повномасштабного вторгнення). Тоді б нинішня інфляція в Україні на рівні 8–10% передбачала би не наджорстку монетарну політику НБУ з обліковою ставкою на рівні 16%, а нейтральну ставку на рівні 10%, що суттєво і позитивно вплинуло б на рівень кредитування реального сектору економіки. Отже, наукові досягнення Голла та Вудфорта — це не тільки перевірена практикою модель для розвинутих країн, але й привід для дискусій щодо аналогічних моделей у країнах, що тільки розвиваються. Зокрема, й в Україні. https://www.dsnews.ua/ukr/economics/gormonalna-terapiya-dlya-ekonomiki-za-shcho-dali-nobelivku-2026-i-chomu-ce-ne-spracovuye-v-ukrajini-14102026-469640?fbclid=IwdGRjcAU98y9jbGNrBT3zIGV4dG4DYWVtAjExAHBkb2YFc3J0YwZhcHBfaWQMMzUwNjg1NTMxNzI4AAEesysz2p61KP5V4MKb0VctTRRXyL_mTs80G1B-1fB-nW_-69cV-sdbqcs-qg8_aem_A3BDPLW9jIuXjpq8tR3l9Q

Якщо ж ти ще не пройшов стадію динамічного розвитку, але при цьому активно обмежуєш монетизацію економіки, то разом із низькою інфляцією отримуєш і мінімальну внутрішню норму рентабельності. Знову ж таки, висловлюючись метафорично, це як для збереження підліткового голосу провести гормональну терапію. Все втрачає сенс: банківський депозит, невеликий приватний бізнес, залучення інвестицій. Навіщо залучати гроші? Для отримання мінімальної рентабельності при колосальних ризиках?.. При цьому кредитна ставка банків перебуває на високому рівні, щоб компенсувати стелю ризиків в економіці. Але мало хто бере кредити, бо рентабельність бізнесу має бути вищою за кредитну ставку, інакше це шлях до банкрутства (ефект фінансового важеля). Як наслідок, нове кредитування в Україні майже повністю зупинилося. У таких країнах, як наша, таргетувати слід не тільки інфляцію, а й складніші процеси, які описуються більш композитними моделями: оцінювати потрібно рівень ризиків і відповідні цим ризикам ставки, а також завантаження потенційних потужностей економіки, зокрема і норму прибутковості приватного інвестора. Тоді політика НБУ сприятиме інвестиціям та економічному зростанню. І рівень прибутковості інвестора буде знижуватися пропорційно темпам зменшення ризиків у країні. У наявній парадигмі "силове" зниження інфляції призведе не до збільшення приватних інвестицій, а до критичного падіння норми прибутковості інвестора, який ще працює, а отже, до протилежного результату — стагнації приватних інвестицій (окрім фінансового сектору, який стає більш привабливим для інвесторів внаслідок жорсткої монетарної політики саме в розвитковій країні). У Європі про це писав французький економіст єгипетсько-ізраїльського походження Еммануел Фархі, який, на жаль, помер молодим і свого "Нобеля" вже не отримає. Суть його дослідження коротко можна описати в такий спосіб. "Крива Філліпса" зламалася і більше не відображає взаємозалежність між інфляцією та рівнем зайнятості. Зате з'являються складніші моделі факторної конкурентоспроможності щодо кривої пропозиції. Раніше вважалося, що монетарна політика не може впливати на продуктивність праці. Прийнято було стверджувати, що центральний банк може стимулювати лише попит, послаблюючи монетарну політику та збільшуючи затребуваність робочої сили. Але насправді м'яка монетарна політика може впливати і на продуктивність праці. Як це відбувається? За інфляції зростають не тільки номінальні зарплати, а й збутові ціни. Це призводить до того, що ресурси економіки перетікають у ефективніші виробництва, а фірми з невеликими націнками активно модернізуються. Що м'якша монетарна політика центрального банку, то ефективніше розподіляються ресурси в економіці і то швидше зростає продуктивність. Важливо, що рівень відгуку економіки на інфляційний імпульс у цій моделі на 70% вищий, ніж за мейнстримного стимулювання економіки через механізм сукупного попиту. Якби Фархі взяв дані України, він знайшов би тут ідеальне підтвердження своєї теорії, коли в 2016–2018 рр. реальна зарплата та капітальні інвестиції зростали, а інфляція при цьому була вищою за 10%. Учений казав, що його модель підходить для незавантажених економік, тобто і для економіки України.Українські новини По суті у 2016–2022 рр. НБУ, застосовуючи модель інфляційного таргетування, активно руйнував факторну конкурентоспроможність нашої економіки, яка "проклюнулась", як не парадоксально, саме після валютного та інфляційного шоку 2015–2015 рр.: внутрішній ринок став менш доступним для імпорту, що сформувало імпульс для зростання національного виробництва. Інфляційне таргетування для розвиткових країн Для розвиткової країни важлива не тільки динаміка інфляції, але й її зв'язок із волатильністю відносних цін. Висока інфляція теоретично вбиває довгострокове інвестування. Але моделі для розвинених країн і країн з ринками, що розвиваються, дають різні порогові значення "правильної інфляції" у вигляді цінового таргету. Як правило, для розвинених країн ця величина суттєво нижча.

Якщо попит надто низький, це призводить до високого рівня безробіття та низьких темпів економічного зростання, а якщо зависокий — економіка перегрівається та зростає інфляція. Коливання економічної активності можна згладжувати, стимулюючи попит (прискорюючи економіку), коли він низький, і стримуючи його (сповільнюючи економіку), коли він надмірний. Цьогорічна премія — це визнання, що завдяки дослідженням Роберта Е. Голла та Майкла Вудфорда ми отримали кращі інструменти для подолання економічних спадів. Наукові праці нових нобелівських лауреатів надали центральним банкам теоретичні засади для ухвалення рішень щодо облікової ставки: коли підвищувати її і коли знижувати. Але внесок Голла та Вудфорда цим не обмежується. Учені сформували математичні моделі, які дозволяють визначити стан, в якому перебуває економіка: "вище тренду" (стадія перегріву) або "нижче тренду" (стадія охолодження). У першому випадку ключові ставки центробанків слід підвищувати, в другому — знижувати. Крім того, вони заклали підмурки для формування бюджетної та фіскальної політик: коли збільшувати соціальні виплати і коли проводити їх секвестр: бюджетні соціальні виплати напряму впливають на загальний платоспроможний попит населення, тобто або сприяють зростанню економіки (на стадії охолодження економіки), або стимулюють зростання інфляції (на стадії перегріву). Так само і з фіскальною політикою: зниження податків на стадії охолодження економіки або підвищення на стадії перегріву. Мета — згладжувати економічні цикли. Якщо ж цього не робити, економіка може на короткому інтервалі зростати, наприклад, на 8% і потім падати на 7% і навпаки. А в моделях Голла і Вудфорта, ВВП має зростати на рівні 2–3% за досить низької інфляції протягом десятиліть. Їхні дослідження особливо важливі зараз, коли світова економіка переживає рімейк близькосхідної кризи 70-х років минулого століття. До речі, саме під час нафтових кризи 1970-х і зародився новий підхід до стабілізації економіки. Тоді вявилося, що взаємозв’язки між макроекономічними показниками менш стабільні, ніж вважалося раніше. Інфляція зростала попри збільшення безробіття, а зв’язок між доходом і споживанням був не таким міцним. Це означало, що політика стабілізації не спрацьовувала: заходи стимулювання застосовувалися надмірно й невчасно. "Впливові економісти, зокрема Роберт Е. Лукас-молодший (лауреат премії з економічних наук 1995 р.), стверджували, що проблема кейнсіанської політики стабілізації полягала саме в припущенні про стабільність взаємозв’язків між макроекономічними показниками. …Інфляція визначається рішеннями щодо ціноутворення, які приймають тисячі окремих підприємств. Сукупне приватне споживання ґрунтується на рішеннях мільйонів домогосподарств, а рішення окремих підприємств і працівників визначають обсяги виробництва. Зрозуміти макроекономічні явища можна лише шляхом вивчення поведінки окремих економічних суб’єктів та її сукупного аналізу", — зазначили в Нобелівському комітеті, пояснюючи роль мікроекономіки в розробці політики макроекономічної стабілізації. Корисно одним, шкідливо – іншим: кейс України Описана вище "критика Лукаса" в кінцевому підсумку і привела до появи робіт Голла та Вудфорта, а відтак і до монетарної політики сучасних центробанків. Але тут ми підходимо до цікавого висновку: що добре для розвинутої країни, то може бути шкідливим для розвиткової — звісно, на певному етапі. І в такому випадку моделі Голла та Вудфорта можна порівняти з гормональною терапією, яка зупиняє зростання молодого організму. Наприклад, монетарна концепція, яку реалізує НБУ, повільно, але впевнено заводить економіку в глухий кут. Здавалося б парадоксальна ситуація: цінова стабільність має призвести до зростання інвестицій та економіки загалом (йдеться про період до повномасштабної війни). Але так і не призвела. Чому? Доступна відповідь на таке складне питання: норма прибутковості інвестицій. Якщо ти динамічно розвиваєшся, то й ціни зростають: на сировину, на робочу силу, на інші фактори виробництва.

Гормональна терапія для економіки. За що дали нобелівку-2026 і чому це не допомагає Україні Цьогорічні лауреати нобелівки з економіки створили базу для інфляційного таргетування — моделі, якою послугується й НБУ. У чому цінність їхнього доробку та чи доцільний він для всіх країн? Дослідження лауреатів-2026 особливо важливі зараз, коли світова економіка переживає кризу. Але те, що добре для багатих країн, не завжди підходить розвитковим Дослідження лауреатів-2026 особливо важливі зараз, коли світова економіка переживає кризу. Але те, що добре для багатих країн, не завжди підходить розвитковим 12 жовтня 2026 р. "нобелівську" премію з економіки, а точніше премію Шведського центробанку з економічних наук пам'яті Альфреда Нобеля, присудили американським економістам Роберту Е. Голлу та Майклу Вудфорду за розробку "мікроекономічних підвалин для політики макроекономічної стабілізації". Стабілізація економіки: зміна парадигми Джон Хасслер, голова Нобелівського комітету з економіки, пояснив, що роботи цих вчених заклали теоретичну базу для моделей центральних банків. Передусім це модель інфляційного таргетування, тобто монетарної політики, спрямованої на утримання інфляції в горизонті ключової цілі (таргету). Лауреати отримали премію у розмірі 12 млн шведських крон, що еквівалентно приблизно $1,22 млн: ця сума буде поділена порівну. Самій моделі інфляційного таргетування вже десятки років, але "нобелівська" премія й присуджується за наукові досягнення, надійно перевірені часом. Додамо трохи біографічних даних. Роберт Е. Голл народився 1943 р. в Пало-Альто, штат Каліфорнія, США, отримав докторський ступінь у Массачусетському технологічному інституті (MIT) у 1967 р. Зараз працює професором Стенфордського університету. Майкл Вудфорд народився 1955 р. в Чікопі, штат Массачусетс, США, теж отримав докторський ступінь у Массачусетському технологічному інституті у 1983 р. Зараз працює професором Колумбійського університету в Нью-Йорку. Ось як сам Нобелівський комітет обґрунтовує цьогорічний вибір: "Стимулювання або уповільнення економіки в потрібний момент може забезпечити стабільність і дозволити уникнути тривалих рецесій або неконтрольованої інфляції. Дослідження Роберта Е. Голла та Майкла Вудфорда спричинили кардинальну зміну підходів до політики стабілізації. Нові кейнсіанські моделі, що стали результатом їхніх досліджень, дають змогу пояснити та кількісно оцінити вплив політики стабілізації на економічні цикли і зараз використовуються центральними банками та міністерствами фінансів у всьому світі". А ось і твердження, які уважні читачі регулярно помічають у ділових виданнях та під час публічних обговорень економічної політики: "Центральний банк повинен знизити облікову ставку, щоб дати поштовх економіці". "Уряд має стимулювати економіку шляхом збільшення наявного доходу домогосподарств і нарощування споживання". "Для охолодження економіки необхідно підвищити відсоткові ставки або скоротити видатки, інакше ми втратимо контроль над інфляцією!" Усі ці рекомендації стосуються інструментів стабілізаційної політики — заходів, які уряди та центробанки впроваджують для згладжування економічних коливань. Це може бути коригування центробанком облікової ставки або зміна урядом податків чи трансфертів (наприклад, допомоги на дітей) з метою впливу на купівельну спроможність домогосподарств. "Мета стабілізаційної політики — зменшити економічні коливання (зміни рівня безробіття та темпів економічного зростання), щоб економіка не опинилася в стані високого безробіття чи неконтрольованої інфляції й не залишалася в ньому. Стабільний, рівномірний макроекономічний розвиток є кращим як для домогосподарств, так і для бізнесу, ніж ситуація, що нагадує "американські гірки" з глибокими спадами та стрімкими підйомами", — наголошують у Нобелівському комітеті. У новій кейнсіанській парадигмі моделі будуються на мікроекономічних засадах — тобто за принципом "знизу вгору".