Аналітика Куща

Якщо попит надто низький, це призводить до високого рівня безробіття та низьких темпів економічного зростання, а якщо зависокий — економіка перегрівається та зростає інфляція. Коливання економічної активності можна згладжувати, стимулюючи попит (прискорюючи економіку), коли він низький, і стримуючи його (сповільнюючи економіку), коли він надмірний. Цьогорічна премія — це визнання, що завдяки дослідженням Роберта Е. Голла та Майкла Вудфорда ми отримали кращі інструменти для подолання економічних спадів. Наукові праці нових нобелівських лауреатів надали центральним банкам теоретичні засади для ухвалення рішень щодо облікової ставки: коли підвищувати її і коли знижувати. Але внесок Голла та Вудфорда цим не обмежується. Учені сформували математичні моделі, які дозволяють визначити стан, в якому перебуває економіка: "вище тренду" (стадія перегріву) або "нижче тренду" (стадія охолодження). У першому випадку ключові ставки центробанків слід підвищувати, в другому — знижувати. Крім того, вони заклали підмурки для формування бюджетної та фіскальної політик: коли збільшувати соціальні виплати і коли проводити їх секвестр: бюджетні соціальні виплати напряму впливають на загальний платоспроможний попит населення, тобто або сприяють зростанню економіки (на стадії охолодження економіки), або стимулюють зростання інфляції (на стадії перегріву). Так само і з фіскальною політикою: зниження податків на стадії охолодження економіки або підвищення на стадії перегріву. Мета — згладжувати економічні цикли. Якщо ж цього не робити, економіка може на короткому інтервалі зростати, наприклад, на 8% і потім падати на 7% і навпаки. А в моделях Голла і Вудфорта, ВВП має зростати на рівні 2–3% за досить низької інфляції протягом десятиліть. Їхні дослідження особливо важливі зараз, коли світова економіка переживає рімейк близькосхідної кризи 70-х років минулого століття. До речі, саме під час нафтових кризи 1970-х і зародився новий підхід до стабілізації економіки. Тоді вявилося, що взаємозв’язки між макроекономічними показниками менш стабільні, ніж вважалося раніше. Інфляція зростала попри збільшення безробіття, а зв’язок між доходом і споживанням був не таким міцним. Це означало, що політика стабілізації не спрацьовувала: заходи стимулювання застосовувалися надмірно й невчасно. "Впливові економісти, зокрема Роберт Е. Лукас-молодший (лауреат премії з економічних наук 1995 р.), стверджували, що проблема кейнсіанської політики стабілізації полягала саме в припущенні про стабільність взаємозв’язків між макроекономічними показниками. …Інфляція визначається рішеннями щодо ціноутворення, які приймають тисячі окремих підприємств. Сукупне приватне споживання ґрунтується на рішеннях мільйонів домогосподарств, а рішення окремих підприємств і працівників визначають обсяги виробництва. Зрозуміти макроекономічні явища можна лише шляхом вивчення поведінки окремих економічних суб’єктів та її сукупного аналізу", — зазначили в Нобелівському комітеті, пояснюючи роль мікроекономіки в розробці політики макроекономічної стабілізації. Корисно одним, шкідливо – іншим: кейс України Описана вище "критика Лукаса" в кінцевому підсумку і привела до появи робіт Голла та Вудфорта, а відтак і до монетарної політики сучасних центробанків. Але тут ми підходимо до цікавого висновку: що добре для розвинутої країни, то може бути шкідливим для розвиткової — звісно, на певному етапі. І в такому випадку моделі Голла та Вудфорта можна порівняти з гормональною терапією, яка зупиняє зростання молодого організму. Наприклад, монетарна концепція, яку реалізує НБУ, повільно, але впевнено заводить економіку в глухий кут. Здавалося б парадоксальна ситуація: цінова стабільність має призвести до зростання інвестицій та економіки загалом (йдеться про період до повномасштабної війни). Але так і не призвела. Чому? Доступна відповідь на таке складне питання: норма прибутковості інвестицій. Якщо ти динамічно розвиваєшся, то й ціни зростають: на сировину, на робочу силу, на інші фактори виробництва.