Аналітика Куща

У меня вы могли заранее прочесть про возможное наступление хуситов в Йемене против прокси сил Саудовской Аравии. Теперь ситуация более чем очевидная. Хуситы фактически взяли в ходе наступления под контроль стратегический Баб-эль-Мандебский пролив. Их силами захвачен порт Моха на берегу Красного моря в самом проливе, а также стратегически важный остров Зукар прямо на маршруте основного торгового трафика. Баб-эль-Мандеб позволял саудитам через терминал на берегу Красного моря поставлять на мировые рынки до 5 млн бар нефти в сутки. Кроме того, тут проходит ключевой трафик СПГ в ЕС из Австралии и Катара. Нефть в моменте уходит за 100 дол за бар, а газ в ЕС достигает 1000 дол за 1000 м. куб. Иран с помощью хуситов расширяет спектр эскалации. Следующая опция в руках Ирана - игра в "ядерную бомбу Шредингера": ее вроде нет и в тоже время, она может появиться совершенно внезапно. Кстати, во время последней атаки Ирана по базам США в Иордании, американская армия израсходовала более 100 ракет-перехватчиков для систем ПВО. Которые сейчас так нужны Украине. То есть, РФ истощает запас ракет к Пэтриотам руками Ирана. Атаки Ирана заставляют Запад распределять запас ракет по приоритетам. Очередность приоритетов: - стратегический запас в США; - защита пространства НАТО в ЕС; - помощь Израилю в случае массированной атаки на него (хоть у Израиля и есть свое ПВО, но помощь США сохраняется как опция); - защита союзников и баз на Ближнем Востоке. То, что останется, могут передать нам. Интересно, тот, кто советовал Трампу атаковать Иран в формате "резни элит", понимал последствия?

https://youtu.be/SjuQNOQxUCw

Где она, точка технологической сингулярности, о которой предупреждают футурологи в контексте развития ИИ? На мой взгляд, она находится не так в горизонте развития когнитивной способности ИИ, как в снижении среднего когнитивногр уровня Человечества. Я уже писал о том, что в будущем деление людей будет происходить не в дихотомии "бедный/богатый", а в водоразделе "умный/глупый" Цифровизация и развитие программ ИИ отсекают массу рутинной работы. Но в конкуренции на рынке труда побеждает не ИИ, а человек, обладающий навыками использования ИИ Данная ситуация возвышает Человека до уровня конструктора/инженера процессов, а не рядового технического исполнителя. Но каков удельный вес людей, способных стать инженерами и творцами процессов и алгоритмов? Максимум до 5%. То есть будет формироваться технологическая элита (Технологическая Спарта) и условные илоты на другом общественном полюсе. Данная стратификация породит цифровой луддизм - искусственное ограничение цифровизации. Его возьмет на щит и ряд политических сил. Например, в Норвегии уже начали ограничивать использования цифровизации в школах и вернули использование бумажных книг. Когнитивный потенциал Человечества можно оценить в условном нейронном эквиваленте. Но у Человечества нет роевого принципа мышления как у пчел или муравьев, посему подобная оцена должна корректироваться рядом "понижающих коэффициентов". Когда нейронный потенциал Человечества в контексте выполнения когнитивных задач снизиться до уровня потенциала ИИ - наступит технологическая точка сингулярности. Но не в виде "бунта машин" - ведь их всегда можно отключить или вернуть аналоговые системы. "Бунт" с помощью ИИ совершит Технологическая Спарта, то есть, инженеры процессов, превратив всех остальных в илотов. Технологическая Спарта уже изучает и моделирует с помощью ИИ поведенческие модели: действия людей во время кризиса, войн, пандемий. Где находятся точки сопротивления, болевоц порог обшества в рамках сегрегации и кастовой модели общественной стратификации. Насколько глубоко можно поломать морфологию общества под предлогом достижения "свобод и ценностей". Кстати, в рейтинге оценки знаний учащихся школ PISA, процент украинских школьников, выполнивших задачи 5-6 уровня по естествознанию, чтению или математике составил 3,6%. Они будут претендовать на роль инженеров в матрице Глобальной Технологической Спарты. А вот те, кто выполнил лишь задания 1-го уровня или не смог вообще выполнить простейшие задания, а их уже почти 30%, претендуют на роль илотов 21 века. Социальная стратификация в виде концепции "широких народных масс" останется пока только в Китае - идеология меритократии предполагает максимальное увеличение популяции для выборки. Посему в Китае сложные задачи может решить 55,5% школьников, а тех, кто в аутсайдерах всего лишь 1,8%.

Песков говорит об Абу-Даби, как о будущей площадке переговоров с Трампом касательно условий завершения российско-украинской войны. Что это как ни доказательство волновой взаимосвязи между двумя войнами: ближневосточной и российско-украинской? Две мир-системные войны эпохи Неполярного мира. Конечно и раньше на Ближнем Востоке проводились различного рода переговоры. Но сейчас такая локация не является просто удобной площадкой. Она возникла как предвестие новых геополитических тектонических сдвигов и смыслов.

Иранский шиизм - это аналог "красного православия", то есть религия/идеология широких народных масс с социальной направленностью. Что идеологически сближает Иран и РФ. Например, "православный коммунизм" очень близок к идеологии Ирана (тут важно не путать отношение Ирана к крммунизму СССР, крайне негативное). Еще аятолла Хамейни советовал Горбачеву "добавить к коммунистической доктрине религию и отказаться от атеизма". Победивший на Ближнем Востоке проект в будущем начнет новую страницу взаимоотношений с Израилем. А вот что это будет, война или общий кластер развития, зависит от многих факторов. Если посмотреть на карту, то можно увидеть, что огромное пространство ханафитского мазхаба зажато в четырехугольнике "Европа - РФ - Китай - Индия". Тот, кто будет владеть логистическим узлом "связывания" Китая, Индии и ЕС, тот и сформирует свои козыри для дальнейшей геополитической игры. Иран делает ставку на меридиальный проект Север-Юг, идущий из РФ, Центральной Азии и Южного Кавказа в Индию. А монархии Залива - на широтные проекты, например, на Путь специй из Индии в ЕС. И как видим, также на Срединный коридор Нового шелкового пути из Китая в Европу.

Интересный тренд: на фоне проблем с ликвидностью у стран Персидского залива, они направляют инвестиционный ресурс на реализацию проектов транспортно-логистической связанности Китая и стран Центральной Азии. Фонд ОПЕК и Таджикистан подписали кредитное соглашение на $30 млн. Целевое назначение кредита: реконструкция участка трассы «Рушан — Варзеш». Речь о модернизации 82,2-километрового участка транспортного коридора «Душанбе — граница Китая». Трасса «Душанбе — Кульма — граница Китая» является ключевой для Таджикистана в контексте создания транспортного узла с КНР и его морскими портами. В марте 2026 года Таджикистан и Исламский банк развития подписали бизнес-план проекта на сумму почти в 100 млн дол. Напомню, исламский банкинг не приемлет платы в виде процента и работает за долю в прибыли. Зачем монархии Персидского залива инвестируют в Центральную Азию? Дело в том, что вся Центральная Азия, Пакистан, Бангладеш, Турция, Иордания, Палестина, Египет, Афганистан, Сирия, суннитская часть Ирака - это огромный ханафитский мазхаб или религиозно-правовая школа в исламе. Идеальная платформа для построения проекта единого пространства рационального ислама. Этот проект еще можно назвать "рациональным пространством нового суннитского халифата". При этом сами монархии Персидского залива в основном относятся к Ханбалитскому мазхабу (назван в честь Ханбаля, ученого по хадисам), но оба этих течения признают друг друга и не конфликтуют. Кроме того, монархи Залива - ханбалисты лишь по форме. По сути - практически ханафиты. Ханафизм - это рациональная логика, юридическая гибкость. В общем, модель мультикультурализма, которая сложилась исторически в Аббасидском халифате. Ханафиты - это асхаб аль-рай или "люди суждения". А ханбалиты - это асхаб аль-хадиз или "люди предания" - жесткое следование Преданию. Очень похоже на протестантский диспенсионализм. Ханафиты называли ханбалитов "буквоедами", в ответ те говорили об оппонентах как о "вольнодумцах". Сторонник ханбализма ставит даже самый слабый хадис выше самого глубокого рационального суждения. Сегодня многочисленные представители королевских домов в монархиях Персидского залива - это уже не "люди предания", а, скорее, "люди договора". Хотя формально это деление сохраняется, но по сути, границы между ханафитами и ханбалитами стираются. Главное противостояние здесь возникает не с Израилем, а с шиитским иранским проектом. Вероятность шиитско-суннитского синтеза сохраняется, но она крайне мала. Шиизм построен на культе мученичества и самоотречения. Ханафизм и Ханболизм - это построение проектов жизненного успеха, просто на разных правовых иерархиях. Противостояние шиизма и суннитов можно сравнить с историей христианства. Шииты - это аналог православных, ортодоксия и путь верных. Ханафиты и ханбалиты - аналог протестантизма, где ханбалиты - это пуритане и плимутские братья. Именно поэтому, саудиты или монархи ОАЭ, очень быстро находят общий язык с американцами-республиканцами. И плохо ладят с демократами. Точно также как православные и католики больше враждовали между собой, а не с "неверными" и так и не сподобились на совместный Крестовый поход, точно также и шииты с суннитами больше конфликтуют друг с другом и их общий поход "на Иерусалим" маловероятен. Небольшой шанс на шиитско-мусульманский синтез появился после террористической атаки ХАМАС и ответной операции Израиля в Секторе Газа. Тогда вроде сложился пазл для начала формирования шиитско-суннитского синтеза, так как ХАМАС - это сунниты и "братья-мусульмане", но поддерживаемые шиитским Ираном. Но Турция разменяла этот проект на Сирию и теперь он уже невозможен. Таким образом, на Ближнем Востоке грядет конкурения двух проектов: шиитского и халифатского (ханафитско-ханбалитского). В общем, все как во времена имама Али и его сына Хусейна: для шиитов сунниты всегда будут "продолжателями дела Муавии", а для суннитов шииты всегда останутся "мятежниками", которые подымают "чернь" против монархов (что и произошло во времена Исламской революции в Иране).

В контексте моего сентябрьского прогноза: наблюдаем резкую радикализацию как атак в Персидском заливе (прямо сейчас), так и противостояния хуситов с прокси силами саудитов в Йемене. Именно о таком развитии данной динамики я и писал весной. В сентябе трафик в Ормузском проливе может существенно осложниться. Обострение - в преддверии избирательного цикла в США. РФ свою часть "обострения" получила в июле-августе. Тоже нанануне избирательного цикла. Там он просто немного раньше, чем в США. Вот так волновая взаимосвязь двух войн колеблется в зависимости от динамики того или иного избирательного цикла.

В Аргентине катастрофические результаты с международным тестированием школьников по шкале Pisa. Например, базового уровня по математике не смогли достичь более 70% школьников, по чтению и естественным наукам - более 60%. По трем предметам сразу - почти 48% учащихся (средний уровень в ОЭСР - не более 20%). В Украине тестирование Pisa также показало обвал уровня знаний у школьников. Но в Аргентине нет войны. В целом, квазилибертарианская модель образования с устранением государства в развивающихся странах и, тем более, сырьевых, почти всегда заканчивается деградацией знаний и маргинализацией интеллектуалов. Примечательны позиция стран в первой десятке: тут преимущественно Азия, в первую очередь Большой Китай (КНР, Гонконг, Макао, Тайвань). Плюс Сингапур, Япония и Южная Корея. США по качеству среднего образования - в полном пролете. Из европейский стран, планку держит Британия и очень хорошие показатели у Эстонии. Эстония, прям, вообще в топе. Интересно изучить ее опыт развития среднего образования.

Якщо наша фертильність майже нульова, то цей тренд треба виправляти. Інвестори оцінюють економіку за кількістю потенційних споживачів Саме сприйняття людського капіталу та людських ресурсів змінилося порівняно з минулим століттям. У XX столітті природні ресурси та виробничі потужності визначалися передусім відповідно до потреб виробництва. А зараз вони дедалі більше визначаються відповідно до потреб споживання. Економіка XXI століття — це економіка споживання. Чому економічні акценти зміщуються в Китай, Індію та інші країни? Тому що там більше споживачів. Зараз інвестори оцінюють економіку, зокрема, за кількістю потенційних споживачів. Чим більше в країні споживачів, тим більший внутрішній ринок. А чим активніший внутрішній ринок споживання, тим привабливішою країна є для інвесторів. Тому ми маємо спиратися і на це. А також на те, що у нас дуже непроста геополітична позиція на карті світу. Часто як приклад наводять Австралію чи Монголію: мовляв, там відносно невелика кількість населення, але ці країни виживають. Україна не може піти тим самим шляхом. Це абсолютно нерелевантне порівняння. У Монголії та Австралії величезні території, які непридатні для комфортного проживання або мають дуже важкі умови для життя. Якщо порахувати території, де люди можуть відносно комфортно жити, наприклад, в Австралії, то це переважно східне та південне узбережжя. І там уже досить висока щільність населення. Ще один фактор. Монголія, наприклад, затиснута між двома великими імперіями. Вона балансує завдяки тому, що жодна з цих держав не зацікавлена в тому, щоб інша її анексувала. Австралія — це країна-континент, яка захищена світовими океанами і не має агресивних сусідів, які виношували б щодо неї територіальні претензії. Відповідно, Австралії нічого не загрожує в тому сенсі, який ми маємо в Україні. Крім того, там величезна кількість земель непридатна для активного використання. Україна перебуває у зовсім іншій ситуації. Ми розташовані на магістральних євразійських шляхах. У нас родюча земля, і практично вся територія має велику цінність. Наші землі підлягають активному використанню. У нас немає величезних пустель чи інших значних територій, непридатних для заселення. Тому модель Австралії для нас просто не спрацює. https://ua.news/ua/ukraine/maiemo-priblizno-50-rokiv-istorichnogo-chasu-oleksii-kushch-poiasniuie-shcho-oznachaie-demografichna-kriza-pid-chas-viini

У цьому плані мене дивують деякі фахівці, зокрема демографи, які бачать величезний демографічний потенціал саме серед українців, що опинилися за межами країни, але водночас говорять про необхідність залучати якихось міфічних мігрантів з Азії, Африки чи інших регіонів. На мою думку, це абсурдні ідеї. Повернення українців має стати пріоритетом Це має бути частиною національної ідеї — так само, як Ізраїль приймав євреїв з усіх країн світу. Ми маємо розробити програми для всіх регіонів світу, де проживають українці. Окрема програма має бути для українців, які живуть на пострадянському просторі. Окрема — для українців у Європі. Ще одна — для тих, хто живе у віддалених країнах, наприклад, у США, Канаді чи Австралії. Звичайно, буде важко створити такі умови, щоб українці поверталися. Але це можливо, тому що ситуація у світі змінюватиметься. Соціально-економічна ситуація у світі вже змінюється і, ймовірно, погіршуватиметься. І ми стоїмо на зламі глобальних тенденцій розвитку. І це наш єдиний шанс після війни — скористатися цими тенденціями та створити власну економічну модель. Україна має помірний клімат, родючі землі, водні ресурси. Вона потенційно може створити власний образ країни, який буде привабливим для багатьох людей. Але тут доведеться робити не лише економічні кроки. Я б навіть сказав — психоментальні. Зараз у нас розвивається своєрідний внутрішній трибалізм, коли негативно оцінюють українців, які виїхали за кордон. Посилюються більш архаїчні, замкнуті форми суспільної поведінки та ідеологічно унітарні. А нам, навпаки, потрібно буде вибудовувати країну на принципах мультикультуралізму, ідеологічної різноманітності та відкритості. Саме така модель буде привабливою для людей. У суспільстві має спрацювати механізм самозахисту Звичайно, перший період після війни вимагатиме певної психологічної терапії, своєрідного лікування цих травм. Це мають усвідомлювати і політичні еліти, які прийдуть до влади після війни. Тут потрібно запускати широкий спектр заходів. Це має бути робота політиків, лідерів суспільної думки, культурних діячів. Необхідно розвивати спільні культурні заходи, проєкти та ініціативи для українців із різних країн. Тобто це вже має стати елементом державної політики.І тут має спрацювати навіть певне егоїстичне відчуття — але в позитивному сенсі. Українці, які живуть зараз в Україні та переживають війну, звісно, стають жорсткішими в оцінках, зокрема щодо українців, які виїхали за кордон. Але після війни люди мають зрозуміти просту річ: хтось має залишатися економічно активним і створювати ресурс для всієї країни. Зокрема, для тих українців, які воювали, отримали поранення чи інвалідність. Хтось має заробляти для них пенсії та соціальні виплати. Вони не можуть опинитися у зруйнованій країні, де мало людей і майже всі потребують допомоги, але немає економічно активного прошарку, який би рухав економічні процеси. Тут має спрацювати механізм самозахисту: хто має заробляти ці пенсії та соціальні виплати? Ми можемо опинитися у парадоксальній ситуації: закрита країна з низькою народжуваністю Ідеологічно закрита країна із закритими кордонами та жорсткою ідеологією зазвичай базується на високих показниках фертильності населення, на високій народжуваності. Наприклад, у Північній Кореї коефіцієнт фертильності вищий, ніж у Південній Кореї. Південна Корея може компенсувати демографічний дефіцит за рахунок мігрантів з інших азійських країн, а також за рахунок збільшення тривалості життя. Північна Корея не може активно залучати мігрантів — туди просто ніхто не їде жити. Тому закрита модель значною мірою базується на високій народжуваності. Аналогічна ситуація, наприклад, в Ірані: це досить закрита країна, але рівень народжуваності там усе ще значний. Ми маємо зрозуміти, що можемо опинитися в парадоксальній ситуації: після війни в Україні може бути ідеологічно закрита країна, але з майже нульовою фертильністю. Це буде абсолютно унікальна ситуація в історії. Адже досі не було ідеологічної системи, яка базувалася б на надзвичайно низькій народжуваності.

А все це можливо лише за наявності розвиненого людського капіталу. Криза людського капіталу призведе до кризи всіх інших його складових — інфраструктурного, економічного, геополітичного та інших видів капіталу. Як уповільнити негативні демографічні сценарії Визначальна точка — це знаходження механізму завершення війни. Завершення війни — ключова умова порятунку нації в такому випадку. Тому, коли деякі політики говорять про «вічну війну», вони фактично щоразу підкидають хмизу до багаття демографічної кризи. Коли політик говорить про вічну війну, це означає, що його чують сотні тисяч українців. Частина з них збирає валізи й виїжджає в іншу країну, тому що хоче для своїх дітей мати зрозумілий горизонт майбутнього. Наприклад, в Ізраїлі ніхто не говорить про вічну війну. Там створюють умови, щоб мешканці країни могли жити максимально комфортно навіть у періоди, коли загострюються військові дії. Але політики в Ізраїлі говорять про життя, а не про вічну війну. Тому наріжний камінь — це пошук механізмів завершення війни. Далі вже мають вмикатися інші механізми. Повернення мігрантів — ізраїльський досвід На мій погляд, єдиний варіант для нас — репатріація населення. Тобто інших реальних варіантів не існує. Я маю на увазі запуск української «Алії». В Ізраїлі «Алія» — це повернення євреїв на Батьківщину. Ця програма існувала й раніше, але після війни Судного дня 1973 року Ізраїль значно збільшив її масштаб. Країна зрозуміла, що, маючи близько 3 мільйонів населення, вона не вистоїть проти своїх супротивників і почала масштабну програму репатріації. Зокрема, вона була спрямована на переселення євреїв із Радянського Союзу. Ізраїль суттєво збільшив населення. У 1973 році там проживало близько 3 мільйонів людей, а сьогодні — близько 10 мільйонів. Тобто населення зросло більш ніж утричі, значною мірою завдяки репатріації, зокрема з Радянського Союзу. Але репатріація не може бути примусовою. Тобто, вона передбачає створення для українців таких умов в Україні, які будуть кращими, ніж ті, що вони можуть отримати в інших країнах. Це мають бути умови для власної самореалізації. Відповідно, Україна повинна стати країною з ефективною економічною моделлю розвитку. Це має бути інклюзивна країна, а не трибалістська, не замкнута в собі. Навпаки — мультикультурна й відкрита. Наприклад, євреї з Радянського Союзу навряд чи їхали б до Ізраїлю, якби це була країна із закритими кордонами та жорсткою ідеологією. Вони їхали туди, зокрема, тому що Ізраїль був значно вільнішою країною, ніж Радянський Союз того часу. Потрібно формувати точки зростання Нам необхідно знайти власний унікальний економічний код. Сировинна модель економіки не створить передумов для такого економічного зростання, яке стимулюватиме людей повертатися. Сировинна модель передбачає мінімальну кількість робочих місць і підприємств. Фактично це видобуток природних ресурсів та їхнє подальше вивезення. Тому треба переходити до кластерної моделі економіки, створювати кілька кластерів, які базуватимуться на наших внутрішніх ресурсах. Це може бути титановий кластер, літієвий кластер, електронний кластер тощо. Потрібно формувати точки зростання, національних економічних чемпіонів, які будуть розвиватися. Паралельно необхідні програми підтримки соціального капіталу, стимулювання народжуваності, допомоги молодим сім'ям, створення умов для виховання дітей. Це має бути комплексна, взаємопов'язана програма. Це має бути як пазл, який складається з багатьох елементів. В ньому має бути освітня політика, енергетична, інфраструктурна, соціальна, економічна. Усі ці елементи мають створити образ країни, до якої українці захочуть повертатися. Тому що після війни ми можемо опинитися в ситуації, коли більшість українців проживатиме за межами країни. Відповідно, саме вони можуть стати нашим найбільшим ресурсом — демографічним.

Населення Японії не виїжджає за кордон, а навпаки — туди приїжджають люди, які хочуть там жити. Тобто, вони компенсують зниження народжуваності збільшенням тривалості економічно активного життя та залученням мігрантів. А в Україні відбувається протилежне: народжуваність знижується на тлі масового виїзду населення за кордон і скорочення тривалості життя. Максимум близько 7 млн людей може бути новим поколінням Я наводив розрахунок: якщо зараз до першого класу йде близько 240 тисяч дітей, то це значно менше, ніж було раніше — понад 500 тисяч. Скорочення — вдвічі; коефіцієнт фертильності — теж удвічі впав. Якщо подивитися на скорочення економічної активності та демографічні показники загалом, простий розрахунок показує вже не арифметичну, а геометричну прогресію скорочення. Нове покоління формується приблизно протягом 30 років. Тому, знаючи кількість дітей, які сьогодні йдуть до першого класу, можна екстраполювати цю тенденцію на наступні три десятиліття. Ми побачимо, що максимум близько 7 мільйонів людей може бути новим поколінням, сформованим в Україні за ці 30 років. І, як не парадоксально це звучить, це навіть оптимістичний сценарій, тому що він передбачає збереження нинішньої тенденції. Якщо війна триватиме, ситуація буде лише погіршуватися. Якщо цього року до школи пішло близько 200–240 тисяч дітей, то через кілька років їх може бути менше 200 тисяч. Тобто, нове покоління може бути навіть меншим за 7 мільйонів. Якщо умовно поділити цю кількість навпіл, отримаємо кількість жінок, які потенційно формуватимуть наступне покоління. Застосовуючи ці розрахунки, отримуємо менше 3 мільйонів представників наступного покоління. І ця прогресія показує, що за два покоління ми можемо увійти у фазу, коли вже втратимо можливість генерувати нові покоління українців. А втрата можливості генерувати чисельно нове покоління українців фактично означає розчинення нації в історії. Тобто ми маємо приблизно 50 років історичного часу. Криза людського капіталу та згортання економіки У повсякденному житті це позначатиметься так: як шагренева шкіра, поступово зменшуватиметься економічний потенціал країни. Зараз, під час війни, важко говорити про нормальний економічний розвиток. Але після війни, якщо ця тенденція зберігатиметься, ми можемо зіткнутися з тим, що в економіку не буде достатніх інвестицій і не створюватимуться великі підприємства. Наприклад, є такий індикатор: підприємства з чисельністю понад 500 працівників зазвичай створюються в країнах, де проживає понад 20 мільйонів людей. Тобто, великі підприємства не створюватимуться, інвестиції скорочуватимуться, економіка не розвиватиметься. Виникне проблема інфраструктурного занепаду. Оскільки інфраструктура України розрахована на 52 млн населення. Не буде достатньо коштів для підтримки величезного інфраструктурного комплексу. Це стосується енергетики, газової інфраструктури, електроенергетики, водної інфраструктури. Урбаністична криза міст. Сьогодні вони значною мірою живуть за рахунок ресурсів провінції. До війни міста споживали ресурси сільських територій, а після війни таких ресурсів не буде. Села знелюднюються, невеликі містечка фактично вимирають, скорочується кількість населених пунктів. Щороку зникають сотні сіл, у яких просто не залишається людей. Зрештою, залишається лише назва села, а людей уже немає. Потім такий населений пункт викреслюють із відповідних реєстрів. Тому урбаністична криза також посилюватиметься — через те, що не буде чим компенсувати втрату людського потенціалу. Людський капітал у XXI столітті є основою економічного розвитку. Як кажуть економісти, людина — це «нафта XXI століття». Саме тому економічні акценти сьогодні зміщуються в Азію: там більший людський капітал і значно більше перспектив його розвитку. Отже, скорочення людського капіталу означає зменшення економічної активності та економічних перспектив. Ми також перебуваємо на такому геополітичному перехресті, де для виживання необхідно мати численну націю, сильну економіку і сильне військо.

Маємо приблизно 50 років історичного часу: Олексій Кущ пояснює, що означає демографічна криза під час війни. «Близько 7 мільйонів людей можуть стати новим поколінням, сформованим в Україні за наступні 30 років. Як не парадоксально це звучить, це оптимістичний сценарій, тому що він передбачає збереження нинішньої тенденції», — каже економіст та фінансовий аналітик Олексій Кущ і додає: якщо війна триватиме, ситуація буде лише погіршуватися. За його оцінками, країна ризикує пройти точку неповернення, якщо одночасно продовжуватимуться війна, масовий виїзд населення, падіння народжуваності та скорочення тривалості життя. Вихід експерт бачить не в залученні масової міграції з інших країн, а у створенні такої економічної та соціальної моделі, яка стимулюватиме українців повертатися. В інтерв'ю UA.News Олексій Кущ пояснює, яким чином демографічна криза запускає згортання економіки та занепад інфраструктури, як Ізраїлю вдалося втричі збільшити чисельність населення і за яких умов цим досвідом може скористатися Україна. Далі — його пряма мова. Демографічна криза та ризик точки неповернення Звичайно, нація не зникне, але вона може увійти в такий стан демографічної кризи, з якого вже не буде можливості вийти. Тобто буде пройдена своєрідна точка неповернення. Є приклади націй, які впадали в такий історичний стан — умовно кажучи, історичного гомеостазу. Але тоді система збалансована із зовнішніми факторами існування. Для цього потрібні сприятливі зовнішні умови. А в нас географічне положення таке, що сприятливих умов для спокійного перебування в історичному гомеостазі чи анабіозі немає і в найближчій перспективі не буде. Тому нам необхідно, щоб нація залишалася динамічною, щоб зберігалася її демографічна основа, щоб вона розвивалася. Тому ми не можемо дозволити собі досягнення точки демографічного гомеостазу або анабіозу. Саме це і є одним із головних ризиків. «Ідеальний шторм» для поглиблення демографічної кризи У контексті демографії у нас зараз, умовно кажучи, «ідеальний шторм» — з негативною конотацією. По-перше, це масовий виїзд населення за кордон. Ми, схоже, увійшли у стабільний тренд, коли щороку втрачаємо близько 500 тисяч людей лише через постійну міграцію за кордон. Це вже показав 2025 рік, і, ймовірно, аналогічна тенденція проявлятиметься у 2026-му. Другий фактор — скорочення фертильності, тобто кількості народжень у розрахунку на одну жінку фертильного віку. Тут відбувається карколомне падіння. Якщо 13–14 років тому цей показник становив приблизно 1,51. Це вже було нижче за рівень простого відтворення населення — близько 2,01. Показник відтворення — це мінімально необхідний рівень народжуваності для того, щоб покоління могло чисельно замістити попереднє. Тоді коефіцієнт фертильності теж знижувався, але це була своєрідна арифметична прогресія, яка переводила масштабну демографічну кризу на 22-ге століття. Зараз в Україні рівень народжуваності впав нижче одиниці — за різними оцінками, близько 0,8–0,9. Це вже один із найнижчих показників у світі. Третій показник — скорочення тривалості життя. Для чоловіків вона знизилася приблизно до 63–65 років, за окремими оцінками — до 58 років. Для жінок середня тривалість життя скоротилася приблизно з 74 до 70 років. Отже, ці три показники фактично є ознаками нашого «ідеального шторму» — з негативною конотацією. Аналогічні демографічні фактори існують і в інших країнах, які не переживають війни. Але там проблема частково вирішується за рахунок збільшення тривалості життя, що автоматично розширює період економічно активного життя. Наприклад, у Японії населення старіє, але люди у 65–70 років продовжують працювати. І не тому, що вони бідні та змушені заробляти, а тому, що зберігають активну фазу життя. Таким чином, формуються додаткові трудові ресурси за рахунок людей старшого віку. І це навіть може давати позитивний ефект, адже люди зберігають соціальну активність. Крім того, у демографічних розрахунках важливу роль відіграє міграція.

Изменение Мира можно хорошо отследить по статусам различных международных площадок. Итак, биполярный мир, противостояние между США и СССР. Идеальная площадка для урегулирования противоречий - Совет безопасности ООН. Время роста авторитета Организации объединенных наций, миротворческие войска ООН во многих горячих точках. Однополярный мир с одним гегемоном в виде США: рост авторитета такого международного форума как G7. В рамках данной концепции, развивающимся странам бросили "кость" в виде второй лиги или кубка УЕФА по сравнению с Лигой чемпионов, если применить футбольные ассоциации - формат G20. Сейчас форумы и "Семерки", и "Двадцатки" - практически выпадают из фокуса внимания остального мира. Делаем выводы: на данный момент, в рамках Эпохи Неполярного Мира периода Мир-системных войн, статус ООН упал "ниже плинтуса". Давно не слышно об успешных миротворческих операциях "голубых касок". Индия, давнишний кандидат на вступление в состав Совета безопасности ООН, уже давно не артикулирует данную тему. В Эпоху Неполярного Мира периода Мир-системных войн, наибольшее значение приобретают форумы наиболее динамичных мировых кластеров развития. А где сейчас самая высокая динамика экономического роста? В Азии. Поэтому заседание ШОС, как главного форума Новой Евразийской синоцентричной реальности, с успехом проходит в Бишкеке. Там же меняются культурные коды: речь о проведении Шестых Игр номадов (кочевников). И уже скоро, форум БРИКС в Индии, к которому Дели тщательно готовится. А затем, форум Азиатско-тихоокеанского экономического сотрудничества (АТЭС) в Китае. Тут будет еще интереснее: по сути этот форум работает в формате "Глобальный Юг плюс США". Америка - это имперский двуликий Янус, одна голова которого смотрит в Атлантику, а вторая - на Тихий океан. И фокус внимания для США всегда там, где концентрируются ключевые потоки капитала. На данный момент, капитализация (ключевой показатель концентрации капитала) фондового рынка ЕС составляет 8 трлн дол, а лишь рынки Ближнего Востока - это 4 трлн дол. Капитализация фондового рынка Китая - 14 трлн дол. Индии - 5 трлн дол. Японии - 8,5 трлн дол, Южной Кореи - 5 трлн дол. Акценты экономической активности неумолимо смещаются в Азию. Поэтому и акценты геополитической активности США смещаются в Индо-Тихоокеанский регион. В этих условиях, США все сильнее будет блокироваться с Азией, нежели с Европой. Отсюда и кризис атлантизма как глобального явления. Блоки безопасности - суть проекция от экономического драйва. Замедление темпов экономического роста = консервации систем безопасности на уже достигнутом уровне. Приходит время Азии.

Визит Кушнера и Уиткоффа в Москву и Киев так и не стал прологом к началу мирных переговоров. Почему? Скорее всего, такая цель и не ставилась. Главная задача "переговорной двойки" - это обсуждение контуров будущего этапа войны, попытка определить некие параметры нового цикла будущего противостояния. Насколько это удалось узнаем уже очень скоро по морфологии нового этапа войны, который начинается этой осенью. Кроме того, "переговорная двойка" явно тестировала отношения РФ и Ирана. Иран, как это можно осудить по косвенным признакам, в последнее время резко улучшил свои ракетные технологии, особенно в части "дальнобойной и большой" баллистики. Возможно, не без помощи России. В случае обострения отношений РФ и НАТО, Иран может быть вовлечен в нанесение ударов по европейским странам под предлогом того, что они "помогают США". Тегеран уже угрожал и Турции, и Болгарии, и Украине, и Кипру. По Кипру и базам в Турции даже делались точечные ракетные залпы. Удары "большой баллистикой" в исполнении Ирана являются идеальным инструментом эскалации в руках Москвы. Формально она тут будет ни при чем, ответить Европа сможет крайне ограниченно. А сами удары со стороны Ирана станут механизмом истощения средств ПВО в ЕС и приведут к существенному обострению ситуации в самой Европе. Например, Иран может парализовать авиасообщение в ЕС, нанеся удары по аэропортам: точно также он действовал на первой фазы войны с США, нанося удары по аэропортам стран Ближнего Востока. Конечно, Иран не будет слепым орудием в руках Москвы, но он может получить нечто взамен: поставки продовольствия, оружия, космические разведданные, новые ракетные технологии и даже технологические элементы ядерной программы. Именно связка РФ - Иран вызывает сейчас наибольшее беспокойство в Вашингтоне.

Без преувеличения, исторические процессы происходят в Германии. На выборах в земле Саксония-Анхальт правящая коалиция потерпела сокрушительное поражение: ХДС получает 17% голосов, то есть, вдвое меньше, чем на прошлых выборах; социал-демократы - 9%. А победителем стает АДГ с 44% голосов. Еще 5% у Союза Сары Вагенкнехт. Скорее всего, именно АДГ и Союз и сформируют новую правящую коалицию, а руководителем земли станет представитель АДГ. Но даже это не самое главное - а резкий рост явки на выборах: почти 80% против предыдущих 60%. Это говорит о консолидации протестноно электората и форормировании предпосылок для электоральной революции. По сути, мы видим возобновление двух исторических расколов Европы и проступают они сквозь "шви сшивания" (в виде общих проектов развития). Кризис общих проектов развития - воспалил старые исторические оси противостояния. В масштабах Европы - это очевидное деления по границам юга континента, Западнофранкского и Восточнофранкского королевств. То есть, между неоконсервативной Европой и трансгуманистической, Европой Франции и Европой в историческом ареале Священной империи германской нации. Но и в самой Германии проходит этот раскол - между историческими ареалами ФРГ и бывшей ГДР. Чем сильнее Европа будет входить в кризис (геополитический, социальный и экономический, миграционный), чем сильнее Германия будет входить в кризис с аналогичными параметрами - тем глубже и радикальнее будут эти противоречия. Попытка заблокировать происходящие социальные процессы со стороны правящих европейских политических элит, может привести к социальному взрыву. Посему будут искать компромисс и снимать уровень социального "заряда". В 2027-м году Европу ждет существенное переформатирование всех ее базовых политик в рамках данного компромисса. Потому что выбор невелик: либо усиление пластичности, либо динамическая конструктивная деструкция. Думаю, выберут пластичность: дрейф социал-демократии на встречу АДГ и дрейф АДГ в сторону социал-демократии по основной спорной политической повестке (внешней и внутренней). Иной сценарий сулит запрет на политическую деятельность для АДГ и, одновременно, социальную дестабилизацию по примеру "желтых жилетов" для правящей социал-демократии.

Мое интервью на Nemyrialive: https://youtu.be/ko72PNXARX0?si=7j0Pi_5D5qHXoJ6G

Гениальный киевский композитор Валентин Сильвестров: "Язык агрессора - это не Пушкин, Лермонтов или Чайковский... Это блатные песни и матюки". Парадоксально, но у нас "отменили" именно Пушкина, Лермонтова и Чайковского, но не отказались от русского мата, который процветает даже в среде "ультрапатриотических" блогеров. Можно сказать наблюдаем "ренессанс" русского мата в Украине: от надписей на футболках до почти официального употребления.