Аналітика Куща

У цьому плані мене дивують деякі фахівці, зокрема демографи, які бачать величезний демографічний потенціал саме серед українців, що опинилися за межами країни, але водночас говорять про необхідність залучати якихось міфічних мігрантів з Азії, Африки чи інших регіонів. На мою думку, це абсурдні ідеї. Повернення українців має стати пріоритетом Це має бути частиною національної ідеї — так само, як Ізраїль приймав євреїв з усіх країн світу. Ми маємо розробити програми для всіх регіонів світу, де проживають українці. Окрема програма має бути для українців, які живуть на пострадянському просторі. Окрема — для українців у Європі. Ще одна — для тих, хто живе у віддалених країнах, наприклад, у США, Канаді чи Австралії. Звичайно, буде важко створити такі умови, щоб українці поверталися. Але це можливо, тому що ситуація у світі змінюватиметься. Соціально-економічна ситуація у світі вже змінюється і, ймовірно, погіршуватиметься. І ми стоїмо на зламі глобальних тенденцій розвитку. І це наш єдиний шанс після війни — скористатися цими тенденціями та створити власну економічну модель. Україна має помірний клімат, родючі землі, водні ресурси. Вона потенційно може створити власний образ країни, який буде привабливим для багатьох людей. Але тут доведеться робити не лише економічні кроки. Я б навіть сказав — психоментальні. Зараз у нас розвивається своєрідний внутрішній трибалізм, коли негативно оцінюють українців, які виїхали за кордон. Посилюються більш архаїчні, замкнуті форми суспільної поведінки та ідеологічно унітарні. А нам, навпаки, потрібно буде вибудовувати країну на принципах мультикультуралізму, ідеологічної різноманітності та відкритості. Саме така модель буде привабливою для людей. У суспільстві має спрацювати механізм самозахисту Звичайно, перший період після війни вимагатиме певної психологічної терапії, своєрідного лікування цих травм. Це мають усвідомлювати і політичні еліти, які прийдуть до влади після війни. Тут потрібно запускати широкий спектр заходів. Це має бути робота політиків, лідерів суспільної думки, культурних діячів. Необхідно розвивати спільні культурні заходи, проєкти та ініціативи для українців із різних країн. Тобто це вже має стати елементом державної політики.І тут має спрацювати навіть певне егоїстичне відчуття — але в позитивному сенсі. Українці, які живуть зараз в Україні та переживають війну, звісно, стають жорсткішими в оцінках, зокрема щодо українців, які виїхали за кордон. Але після війни люди мають зрозуміти просту річ: хтось має залишатися економічно активним і створювати ресурс для всієї країни. Зокрема, для тих українців, які воювали, отримали поранення чи інвалідність. Хтось має заробляти для них пенсії та соціальні виплати. Вони не можуть опинитися у зруйнованій країні, де мало людей і майже всі потребують допомоги, але немає економічно активного прошарку, який би рухав економічні процеси. Тут має спрацювати механізм самозахисту: хто має заробляти ці пенсії та соціальні виплати? Ми можемо опинитися у парадоксальній ситуації: закрита країна з низькою народжуваністю Ідеологічно закрита країна із закритими кордонами та жорсткою ідеологією зазвичай базується на високих показниках фертильності населення, на високій народжуваності. Наприклад, у Північній Кореї коефіцієнт фертильності вищий, ніж у Південній Кореї. Південна Корея може компенсувати демографічний дефіцит за рахунок мігрантів з інших азійських країн, а також за рахунок збільшення тривалості життя. Північна Корея не може активно залучати мігрантів — туди просто ніхто не їде жити. Тому закрита модель значною мірою базується на високій народжуваності. Аналогічна ситуація, наприклад, в Ірані: це досить закрита країна, але рівень народжуваності там усе ще значний. Ми маємо зрозуміти, що можемо опинитися в парадоксальній ситуації: після війни в Україні може бути ідеологічно закрита країна, але з майже нульовою фертильністю. Це буде абсолютно унікальна ситуація в історії. Адже досі не було ідеологічної системи, яка базувалася б на надзвичайно низькій народжуваності.