Аналітика Куща

Населення Японії не виїжджає за кордон, а навпаки — туди приїжджають люди, які хочуть там жити. Тобто, вони компенсують зниження народжуваності збільшенням тривалості економічно активного життя та залученням мігрантів. А в Україні відбувається протилежне: народжуваність знижується на тлі масового виїзду населення за кордон і скорочення тривалості життя. Максимум близько 7 млн людей може бути новим поколінням Я наводив розрахунок: якщо зараз до першого класу йде близько 240 тисяч дітей, то це значно менше, ніж було раніше — понад 500 тисяч. Скорочення — вдвічі; коефіцієнт фертильності — теж удвічі впав. Якщо подивитися на скорочення економічної активності та демографічні показники загалом, простий розрахунок показує вже не арифметичну, а геометричну прогресію скорочення. Нове покоління формується приблизно протягом 30 років. Тому, знаючи кількість дітей, які сьогодні йдуть до першого класу, можна екстраполювати цю тенденцію на наступні три десятиліття. Ми побачимо, що максимум близько 7 мільйонів людей може бути новим поколінням, сформованим в Україні за ці 30 років. І, як не парадоксально це звучить, це навіть оптимістичний сценарій, тому що він передбачає збереження нинішньої тенденції. Якщо війна триватиме, ситуація буде лише погіршуватися. Якщо цього року до школи пішло близько 200–240 тисяч дітей, то через кілька років їх може бути менше 200 тисяч. Тобто, нове покоління може бути навіть меншим за 7 мільйонів. Якщо умовно поділити цю кількість навпіл, отримаємо кількість жінок, які потенційно формуватимуть наступне покоління. Застосовуючи ці розрахунки, отримуємо менше 3 мільйонів представників наступного покоління. І ця прогресія показує, що за два покоління ми можемо увійти у фазу, коли вже втратимо можливість генерувати нові покоління українців. А втрата можливості генерувати чисельно нове покоління українців фактично означає розчинення нації в історії. Тобто ми маємо приблизно 50 років історичного часу. Криза людського капіталу та згортання економіки У повсякденному житті це позначатиметься так: як шагренева шкіра, поступово зменшуватиметься економічний потенціал країни. Зараз, під час війни, важко говорити про нормальний економічний розвиток. Але після війни, якщо ця тенденція зберігатиметься, ми можемо зіткнутися з тим, що в економіку не буде достатніх інвестицій і не створюватимуться великі підприємства. Наприклад, є такий індикатор: підприємства з чисельністю понад 500 працівників зазвичай створюються в країнах, де проживає понад 20 мільйонів людей. Тобто, великі підприємства не створюватимуться, інвестиції скорочуватимуться, економіка не розвиватиметься. Виникне проблема інфраструктурного занепаду. Оскільки інфраструктура України розрахована на 52 млн населення. Не буде достатньо коштів для підтримки величезного інфраструктурного комплексу. Це стосується енергетики, газової інфраструктури, електроенергетики, водної інфраструктури. Урбаністична криза міст. Сьогодні вони значною мірою живуть за рахунок ресурсів провінції. До війни міста споживали ресурси сільських територій, а після війни таких ресурсів не буде. Села знелюднюються, невеликі містечка фактично вимирають, скорочується кількість населених пунктів. Щороку зникають сотні сіл, у яких просто не залишається людей. Зрештою, залишається лише назва села, а людей уже немає. Потім такий населений пункт викреслюють із відповідних реєстрів. Тому урбаністична криза також посилюватиметься — через те, що не буде чим компенсувати втрату людського потенціалу. Людський капітал у XXI столітті є основою економічного розвитку. Як кажуть економісти, людина — це «нафта XXI століття». Саме тому економічні акценти сьогодні зміщуються в Азію: там більший людський капітал і значно більше перспектив його розвитку. Отже, скорочення людського капіталу означає зменшення економічної активності та економічних перспектив. Ми також перебуваємо на такому геополітичному перехресті, де для виживання необхідно мати численну націю, сильну економіку і сильне військо.