Историческая экспертиза

Гжегож Россолінські-Лібе. Степан Бандера та шлях України до війни з Росією (продовження) Коли на початку 2000-х років я почав досліджувати Бандеру, я не розумів, що українці в Західній Україні та діаспорі, вшановуючи його, заперечували насильство українських націоналістів. Дехто з них не усвідомлював значення своїх дій. Спочатку мені здавалося, що учасники вшанувань Бандери віддають шану українському політичному лідерові, який боровся проти Радянського Союзу. Коли я зрозумів зв’язок між запереченням і патріотичними вшануваннями, мене вразили інтенсивність та масштаби цього заперечення. Насильство заперечували не тільки праві групи, а майже все суспільство, включно із звичайними українцями, істориками та ліберальними й проєвропейськими інтелектуалами, політиками та журналістами. Я пригадую розмову тільки з однією людиною в Західній Україні, яка не заперечувала насильства й скептично ставилася до культу Бандери. Таке ставлення пояснювалося тим, що її родичів убили українські націоналісти. Культ Бандери був настільки популярним, що майже ні з ким у Західній Україні неможливо було нормально поговорити про цей бік української історії, а також про багато інших питань, пов’язаних із Шоа. Бандерою не тільки захоплювалися в музеях і зображували його героєм у біографіях, а й шанували в школах та університетах. Учителі організовували конкурси на найкращий твір про Бандеру, а студенти на семінарах обговорювали героїчний характер «українського визвольного руху» та визначну роль Бандери в ньому. Тема була настільки політизованою та інструменталізованою ідеологічно, що навіть професійні ліберальні історики в Західній Україні захоплювалися Бандерою й іншими українськими націоналістами або вважали їх природною частиною української культури та ідентичності. Звичайне пояснення цього явища полягало в тому, що українці вшановують Бандеру не як символ фашизму, націоналізму, насильства й антисемітизму, а як символ боротьби за незалежність та опору російській окупації. Сучасний антикомуністичний культ Бандери як уособлення героїчної боротьби за незалежність проти Радянського Союзу виник тільки після його вбивства в Мюнхені 1959 року. Культ сформувався у спільнотах української діаспори в Канаді, Західній Німеччині, Австралії, США, Великій Британії та інших західних країнах. Головними творцями й поширювачами культу були ветерани ОУН, УПА та Ваффен-СС «Галичина», які під час Другої світової вій-ни вбивали поляків, євреїв і «комуністичних» українців у Західній Україні та захоплювалися Бандерою як своїм лідером. Вшановуючи його як героя, вони заперечували та виправдовували злочинні дії українських націоналістів. Подібний культ Бандери виник на початку 1990-х років у Західній Україні. Для західноукраїнського суспільства він був дуже привабливим політично й культурно, оскільки вшанування пам’яті Бандери, вбитого КДБ у Мюнхені 1959 року, нагадувало про радянський терор в Україні та відвертало увагу від злочинів націоналістів. На відміну від цих націоналістичних вшанувань, більшість українців у Центральній та Східній Україні відкидали культ Бандери, оскільки протягом кількох десятиліть зазнавали впливу радянської пропаганди, яка зображувала українських націоналістів ворогами радянського народу й української нації, а Бандеру – втіленням зради. Унаслідок цих процесів у Центральній та Східній Україні Бандеру переважно сприймали як лиходія та антигероя – принаймні до нападу Путіна на Україну. Обидва типи ставлення до Бандери мобілізували великі маси людей на марші й демонстрації за або проти нього. Музеї, телепередачі, агіографії, музичні фестивалі, романи та вірші поширювали культ Бандери й поляризували українське суспільство. Продовження⬇️⬇️⬇️