Прильоти по економіці. Чому в Україні можуть лишитися лише дві "живі" галузі Контури економічної кризи в Україні почали набувати реальних абрисів. Серед причин — суміш факторів: від екологічного податку в Євросоюзі, помилок українського уряду й НБУ до зміни векторів дронових і ракетних ударів ворога Розпочнемо з аналізу нової структури економіки, яка стала формуватися ще до повномасштабної війни. Оновлена структура української економіки Зазвичай промисловість у нас сприймають як ключовий сектор економіки. Це, так би мовити, фантомні смислові болі минулого століття. Справді, основну частину ВВП у XX ст. становив вторинний сектор економіки, тобто промисловість. В індустріальній економіці ключову роль відігравали фактори, що зумовлювали зростання індустріального ядра, зокрема, видобуток нафти, вугілля, залізної руди (ці галузі відносилися до первинного сектору економіки). Але у XXI ст., в умовах постіндустріальної економіки, ключовим стає третинний сектор — послуги. А для нього потрібні люди, споживачі та генератори знань/інформації одночасно. Саме тому людей часом називають "нафтою" XXI ст. Тож глобальна конкуренція зараз відбувається у форматі Alibaba проти Amazon чи Facebook проти TikTok. Ще одне спостереження: різке скорочення чисельності населення в сучасних економічних моделях призводить лише до бідності мешканців таких країн. Моделювання економічних процесів зараз відбувається на базі трисекторальної концепції економіки Фішера — Кларка. Згідно з нею, економіка сучасного типу складається з трьох основних секторів: - Перший, або первинний — це видобуток корисних копалин та сільське господарство. - Вторинний — виробничий сектор. - Третинний — сфера послуг, наука, освіта та медицина. У класичній роботі "Умови економічного прогресу" Колін Кларк дійшов таких висновків: зі зростанням доходу на душу населення, відносний попит на продукцію первинного сектора (насамперед на продукти сільського господарства) зменшується. Що стосується промислової продукції, то тут залежність не лінійна, а параболічна: що більший дохід на душу населення, то спершу вищий відносний попит на промислові товари, але потім починається зниження. Що ж до послуг — то тут знову лінійний взаємозв'язок, але якщо з сільськогосподарською продукцією вона зворотна, то у випадку з послугами — пряма: що вищий дохід, то більший попит і він тільки зростає. Отже, ключове завдання структурної перебудови економіки під час війни — пов'язати стратегію формування споживчих витрат населення із зміною структури економіки. Адже третинний сектор у контексті балансів валового внутрішнього продукту тісно взаємопов’язаний із динамікою вторинного сектору (промисловості). Так, у випадку випадання національної промисловості будь-яке стимулювання внутрішнього платоспроможного попиту спровокує лише збільшення обсягу імпортних товарів, а аграрна продукція шукатиме зовнішні ринки збуту, бо внутрішній буде замалим для обсягів агровиробництва. Одночасно зростання імпорту посилює залежність країни від зовнішньої фінансової допомоги. Кожна економіка у своєму розвитку проходить через кілька етапів, коли домінує первинний сектор (доіндустріальний тип), вторинний (індустріальний) та третинний (постиндустріальний). Жан Фурастьє у книзі "Велика надія XX століття" сформулював цей перехід залежно від структури зайнятості штатних працівників. У доіндустріальному типі економіки третинний сектор охоплює лише 10% працівників, в індустріальному — 20%, а в постіндустріальному — 70%. Якщо розподілити ВВП України у 2026 р. за трьома секторами, то на первинний сектор припадає 10%, на вторинний — 20% на третинний 70%. Таким чином, за структурою валового продукту ми перебуваємо в постіндустріальній фазі розвитку. Розширення третинного сектора до 70% ВВП за незмінного промислового та сільськогосподарського потенціалу під час війни додало нам орієнтовно до $50 млрд приросту ВВП на базі імпортних товарів (попри те, що імпорт вираховується з показника валового продукту). Цього досягнули без істотних капітальних вкладень лише на факторі зовнішньої допомоги.