Аналітика Куща

Переселенці зі сходу здебільшого сформувалися в укладі мономіст – індустріальних міст з одним головним підприємством і звичним побутом навколо нього. На заході країни вони стикаються з цілком новою соціальною реальністю: швидко адаптується лише меншість, а значна частина замикається в закритих спільнотах і не розвивається. Альтернатива від держави – модульні містечка – за словами Куща, не вирішує проблеми, а навпаки – обертається соціальним гетто, адже там часто "немає шкіл, дитячих садків, лікарень і немає де працювати". Ані захід України, ані модульне житло не відтворюють уклад, до якого звикли ці люди, – і це підштовхує їх туди, де його ще можна впізнати. Чартерні атомні міста-мільйонники: сміливий рецепт для якого існує інфраструктура У Куща є пряма відповідь на тугу переселенців за звичним укладом – чартерні міста. Концепцію у 2009 році запропонував нобелівський лауреат Пол Ромер: це анклави зі спеціальним економічним режимом, привабливим для інвестицій нижчими податками й спрощеними правилами. Власні спроби Ромера запустити такі міста на Мадагаскарі й у Гондурасі зупинилися через політичний опір. Втім, Україні може пощастити більше – платформа для цього вже є. Зокрема Кущ пропонує розмістити три такі міста в Україні – біля Південноукраїнської, Хмельницької та Рівненської АЕС, на базі вже наявних атомних містечок, і розселяти туди переселенців цілими громадами, щоб зберегти сім'ї, спільноти й звичний побут, який вони втратили через війну. Бізнес, своєю чергою, отримає пільговий нічний тариф на дешеву атомну електроенергію на 10-15 років і повне звільнення малого бізнесу від податків і перевірок, а натомість будує промислові платформи та житло. За розрахунками Куща, кожне таке місто може вирости від кількох десятків тисяч до мільйона мешканців за 10-20 років і стати "магнітом" для повернення українців з-за кордону. "Якщо людина починає життя з нового чистого аркуша – можливо, їй цікаво розпочати життя саме в такому новому місці", – припускає економіст. "Ковчег" біля Молдови та Шовковий шлях в обхід Росії: нові сценарії для регіонів Поки держава шукає рішення, ринок вже змінює звичну економічну картину сам. Кущ виділяє чотири кластери воєнного розміщення бізнесу: Зона ризику вздовж фронту, звідки виїжджають переселенці та бізнес; "Цитадель" – Київ і регіон, куди в перші роки релокувались люди; Захід України – напрямок релокації готового бізнесу; "Ковчег" – Поділля (Вінницька, Хмельницька й Тернопільська області), єдиний кластер, де під час війни з'являються нові інвестиції з нуля. Оцінюючи, чому саме в Україні поруч з Молдовою з'явився "Ковчег", Кущ пояснює: це виключно природний процес. "Якби чиновники намагалися визначити адміністративно такий регіон для нових інвестицій – вони б не вгадали. Ринок – це поведінкові рішення сотень тисяч економічних агентів, він працює як нейронна мережа", – каже Кущ. Поділля виграло через віддаленість від бойових дій, від білоруського та російського кордонів, від логістичних шляхів постачання зброї, а також через сусідство з нейтральною Молдовою. Прифронтовим містам, натомість, доведеться рахуватись з новою логістикою: маршрути, якими йшла торгівля в Росію чи на Донбас, найближчим часом не запрацюють. Вихід він бачить у тому, щоб "відновити фактор географії" – вбудувати південь у Серединний маршрут нового Шовкового шляху з Китаю до ЄС в обхід Росії, створити формат ГУАМ-2.0 (ГУАМ – Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова) і побудувати логістичні хаби та європейську колію від одеських і миколаївських портів до західного кордону. Ціна питання – десятки мільярдів доларів інвестицій, каже економіст. Для окремих міст у Куща є адресні рецепти. Запоріжжю – литієвий і титановий кластер: якщо просто віддати родовища іноземним видобувним компаніям, країна отримає мінімум податків і робочих місць, а якщо вимагати переробки на місці – на базі вже наявних трансформаторного й автомобільного заводів можна залучити до промислових виробників акумуляторів і електромобілів. https://censor.net/biz/resonance/4021009/yak-zminyuyetsya-ekonomika-ukrayiny-cherez-migratsiyu