Аналітика Куща

Скинути гамівну сорочку. Як переконати МВФ розв´язати руки НБУ для порятунку економіки Заради співпраці з МВФ Україна обмежує внутрішнє кредитування, а реальний сектор недоотримує грошей. Чи здатен НБУ, незалежно від прізвища його керівника, переглянути монетарну модель заради виживання воєнної економіки? Якщо ж країна не вміє розвивати економіку за допомогою монетарного імпульсу — МВФ обмежує її емісійні можливості до мінімуму. Нацбанк укотре опинився в стані ручного перезавантаження керівництва. Так би мовити, сага про "незалежний НБУ" залишилася міфопоетичною реальністю… Але абсолютизовувати зміну "політиків" (хоча голова НБУ формально політиком не є) і недооцінювати саму політику — це вже класична родова вада української аналітики. Тому давайте відв’яжемося від персоналій і проаналізуємо фактори перезавантаження політики Національного банку, які вже давно назріли. Чому МВФ так опікується центробанками Політика НБУ роками йде у фарватері монетарних моделей Міжнародного валютного фонду (МВФ), які адаптовані для таких типів країн: - розвиткові; - з малою економікою; - з відкритою економікою; - сировинні; - кредитозалежні. У рамках цих моделей вважається, що така економіка залежить виключно від попиту на її експортну сировину і нейтральна відносно монетарних стимулів зростання. Відповідно до цього підходу, ключова мета центробанку — забезпечувати низьку інфляцію за допомогою наджорсткої монетарної політики (коли облікова ставка має бути вищою за інфляцію "з запасом"), а також формувати монетарні передумови для надвисокої доходності фінансових інструментів в нацвалюті для забезпечення банківської системи збільшеною нормою рентабельності (порівняно з іншими галузями). Найскладніша тут математика. Адже програма співпраці з МВФ спирається на цілу мережу маяків у вигляді таргетів — цілей, яких країні-реципієнту необхідно досягти. У 1957 р. Жак Якобус Полак, який з 1947-го працював одним із ключових аналітиків МВФ, опублікував математичну модель, що так і називалася — "модель Полака". То була математична матриця, яку фонд тепер накладає на кожну країну, яка потребує його ресурсів для латання дірок платіжного балансу (а інші країни до фонду за допомогою не звертаються). Модель виключає можливість країни, яка перебуває у перманентній кризі, поліпшити свій платіжний баланс за рахунок самостійної промислової політики. Експорт вважається екзогенним фактором, тобто він не залежить від дій самої "проблемної" країни, а є похідною від динаміки ВВП країн — торгових партнерів. Іншими словами, якщо світові ринки збуту зростають, то зросте й експорт, а якщо падають — жодні стимули та промислова політика не врятують. Те саме й з імпортом: у кожної країни є гранична схильність до імпорту від 0 до 1. Що ця схильність вища, то більше своїх доходів населення та бізнес конвертують у купівлю товарів з-за кордону. Стимулювання їхніх доходів в такій моделі тотожне збільшенню від’ємного торговельного сальдо країни. В Україні торговельний дефіцит цього року перевищить $60 млрд, що є критичним показником — країна дедалі більше переходить на імпорт за рахунок стискання внутрішнього сектору виробництва товарів. Чому МВФ зв´язує руки НБУ Модель Полака — це по суті "гамівна сорочка", яку МВФ надягає на малі, відкриті економіки з фіксованим (чи квазіфіксованим, тобто регульованим центробанком) номінальним обмінним курсом національної валюти. Для цього темпи приросту грошової бази необхідно жорстко прив'язати до аналогічної динаміки зростання чистих валютних резервів центрального банку та розміру внутрішнього кредиту. Монетарна база (МБ) = Чисті внутрішні активи (ЧВА) + чисті міжнародні резерви (ЧМР). Чисті міжнародні резерви — це різниця між валовими міжнародними резервами та зобов'язаннями, пов'язаними з резервами (переважно перед нерезидентами). Програма МВФ визначає жорсткі цільові маяки у вигляді максимального приросту ЧВА та мінімального приросту ЧМР. Таким чином таргетується обсяг монетарної бази країни у гривні, що впливає на загальний рівень монетизації економіки.