28-річний солдат Станіслав Луценко поліг 15 серпня 2024 року біля села Балка Журавка (раніше – Невське) на Луганщині внаслідок мінометного обстрілу. Станіслав народився у Слов’янську. Після школи одразу почав працювати: був монтажником, опановував професії водія та зварювальника. Брав участь у будівництві велокомплексу в Лимані та об’єкта на «Азовсталі» у Маріуполі. У серпні 2022 року добровільно став на захист України. «Коли він сказав мені про це, я попросила його все як слід обдумати. Але він не змінив свого рішення», — згадала мати Світлана. Після навчання в «Десні» Станіслав три місяці вдосконалював навички в піхотному училищі Національних збройних сил Латвії. Служив водієм-майстром ремонтної майстерні 66-ї окремої механізованої бригади, воював на Донеччині. Поховали Станіслава в Андріївці на Донеччині. У нього залишилися батьки та молодший брат. О 9:00 — загальнонаціональна хвилина мовчання. Донецька ОВА та платформа Меморіал згадують загиблих захисників з Донеччини.