Ян Таксюр

6. Аж гульк! Майбутній Патріярх (Що досі мовчав, як пінь) Розтуляє вуста, І чують голос його села та міста: – Хай живе наша рідна держава… І в той же час усе навкруги заволало: Слава! Слава! Слава! Найсвятіша наша держава! – Та дайте ж сказати! – Знову хтось із натовпу цвенька, – Він же про Христа ще може згадати! – А! Ти знов за своє, вороженько! За ґрати його! За ґрати! Не треба вже більше нічого, Бо сказано Велике Божественне Слово! Держава – наш Бог, А інше нам не обов’язково! 7. Ну після того, для солідності церемонії Та краси параду, Ведуть Кандидата у Верховну Раду, Так би мовити, для завершення хіротонії, Щоб вийшов повним Патріярхом звідти. Значок йому дарують депутатський Жовто-блакитний, А потім усіма фракціями Руки на нього накладають, сердешного, Щоб аж залився благодаттю! Кандидат крехтить, сопе: – Ой, важко мені, браття… – Терпи, терпи, брате! Як здужаєш, разом з нами Будеш над Україною панувати! – Чи відрікаєшся від Москви? – Питають в Кандидата. Той зітхає: – Відрікаюсь… – Чи каєшся в тому, що любив колись Матронушку та Сєрафімушку? – Каюсь… – Плюнь тоді три рази у бік Кремля смачно! Плює, неборака. – От тепер ти Патріярх! Канонічний та однозначний, Вклонися за це Святому Бандері вдячно! 8. З того епічного дня тиждень минув, А, може, й більше, І кажу я сусідові, ніби між іншим: – Ви ж мали законного Патріарха, Називали його «Господином и Отцом Великим», Молитися за нього звикли. Навіщо ж вам цей новий, дивні ви люди? А сусіда насупився: – Так треба, нехай буде. Потім зиркнув суворо Та й побіг туди, де СБУ-шні палати, Про мене, зрадника, знов докладати, А щоб точніше – «стучати»… 9. Такі-то в нас справи, брате, Весь час нам свербить та хочеться Чи сала з хріном, чи горілки, Чи польської «Старки», Чи нового, європейського, Макроном і Мерцем затвердженого, Варфоломієм за гроші приголубленого, Коротше, цього…навіть забув… Ага! Пат-рі-ярха!