Його шлях у екстреній медицині почався ще в студентські роки. Він думав, що це лише практика, «набити руку», але ця робота стала його справжнім покликанням. І вже багато років виїжджає на виклики, де кожна хвилина вирішує долю людини. 24 лютого 2022 року він закінчував зміну, коли пролунали вибухи. Розгубленість, страх, невіра — усе це швидко змінилося на зібраність та розуміння власної відповідальності. Медична родина згуртувалася: масові прильоти, десятки поранених, допомога під загрозою повторних ударів. А він — серед тих, хто першим зустрічав нову реальність Адреналін, виснаження після кожного виїзду. І водночас — відчуття крил, коли вдається врятувати життя. Він знає ціну цієї роботи, бо має колег, для яких виїзд став останнім. Але він також знає, що його покликання - рятувати життя, навіть під загрозами. Мріє про просте — щоб люди перестали гинути від ворожих атак. А ще має маленький символ віри: сигару, куплену за місяць до вторгнення. Він викурить її лише після перемоги. Своєю особистою історією перемог і втрат з нами поділився лікар з медицини невідкладних станів - Владислав Пожевʼяк. «Війна. Моя історія». Історії одеситів, які не дали згаснути світлу. #моя_історія