❗️Вони стримують рашизм, поки частина тилу поступово звикає до війни. Звикає до новин про загиблих, до вибухів, до зборів, до чужого болю. Звикає настільки, що власний комфорт стає важливішим за чужу боротьбу. «А я доначу» — кажуть деякі з таким виглядом, ніби ця фраза автоматично звільняє їх від усього іншого. Ніби кілька переказаних гривень дають право не бути залученими, більше не цікавитися, не поширювати збори, не нагадувати іншим. Нашим воїнам не стає легше від того, що хтось у тилу вже втомився навіть чути про війну. Клята війна триває так довго, що ми дожили до необхідності нагадувати очевидне: поки вони щодня ходять по межі між життям і смертю, ми маємо хоча б не переходити межу байдужості.