«Переговори — точно не капітуляція»: Зоя Казанжи закликала до дорослої розмови про майбутнє України Журналістка Зоя Казанжи, коментуючи дискусію навколо Олексія Гончаренка, поставила ширше питання: чому обговорення можливих сценаріїв завершення війни перетворюється на взаємні звинувачення та пошук зрадників? За її словами, ця історія для неї — передусім про українське суспільство, його здатність чути незручні думки й обговорювати майбутнє. 💬 «Українське суспільство заслуговує на дорослу розмову. Про те, що відбувається зараз. І головне — про те, що буде далі». Казанжи застерігає від двох крайнощів: обіцянок швидкої перемоги та переконання, що все втрачено. На її думку, людям потрібна чесна інформація про можливі сценарії, ціну кожного з них і рішення, які доведеться ухвалювати. Окремо журналістка звертає увагу на справедливість розподілу тягаря війни. Військовим потрібні зброя, належне грошове забезпечення та зрозумілі терміни служби. А питання про відповідальність влади й участь різних соціальних груп у захисті країни мають бути частиною відкритої суспільної розмови. Щодо Гончаренка авторка уточнює: вона не береться доводити правильність усіх його пропозицій. Водночас закликає відповідати на них аргументами, а роботу політика, зокрема в ПАРЄ, оцінювати за конкретними діями та результатами. Сам факт переговорів, наголошує Казанжи, не означає капітуляції чи навіть негайного припинення бойових дій. Дипломатичні контакти можуть відбуватися паралельно з війною, а їхній зміст і можливі наслідки потребують предметного обговорення. 💬 «І ще я не дуже розумію, чому саме слово “переговори” раптом стало мало не синонімом зради». Головні запитання, які порушує журналістка: про що держава домовляється від імені громадян, які має червоні лінії, якою може бути ціна домовленостей і що суспільство має право знати? Саме про це, вважає Казанжи, й потрібна доросла розмова — з готовністю чути незручні відповіді та однаково застосовувати власні принципи до «своїх» і «чужих».