Конкурси без відповідальності: хто відповідає за кадрові помилки? На тлі скандалів, підозр та викриттів, які останнім часом супроводжують українську правоохоронну систему, дедалі гостріше постає питання: наскільки ефективною є процедура відбору та призначення керівників ключових державних органів? Антикорупційне середовище традиційно просуває модель відкритих конкурсів із залученням міжнародних експертів. Її головний аргумент — мінімізація політичного впливу та гарантія того, що переможець відповідатиме високим критеріям професійності й доброчесності. Однак ситуація навколо директора НАБУ Семена Кривоноса демонструє слабке місце цієї системи. Кривонос пройшов конкурсну процедуру та очолив один із ключових антикорупційних органів країни. Водночас сьогодні навколо нього публічно озвучуються серйозні звинувачення та претензії, зокрема щодо обставин усиновлення, можливого використання службового становища та земельних питань. Сам Кривонос ці звинувачення відкидає, називаючи їх «маячнею» та «політичним тиском». Однак для керівника НАБУ — органу, який сам вимагає пояснень від найвищих посадовців держави, — однієї такої відповіді навряд чи достатньо, щоб автоматично зняти всі питання. Саме тут виникає головна проблема конкурсної моделі. Якщо навколо керівника, обраного за участю міжнародних експертів, накопичуються настільки серйозні публічні претензії, хто повинен нести відповідальність за якість такого відбору? Члени конкурсних комісій, особливо міжнародні експерти, фактично не несуть політичної відповідальності перед громадянами України. Вони можуть взяти участь у конкурсі, проголосувати за кандидата, завершити свою роботу — і більше ніколи не збиратися в тому самому складі. Натомість наслідки їхнього кадрового рішення залишаються Україні на роки. У цьому сенсі традиційна система політичної відповідальності принаймні є зрозумілішою. Якщо посадовця призначає Президент, парламент чи уряд, суспільство знає, з кого вимагати пояснень. Якщо до призначеного керівника виникають серйозні претензії, а кадрової реакції немає, питання автоматично переходять до того політичного інституту, який його призначив або продовжує підтримувати. Саме за такою логікою в Україні втрачали посади міністри, чиновники Офісу Президента, керівники державних органів і навіть генеральні прокурори. У випадку Кривоноса ситуація принципово інша. Конкурс відбувся, міжнародні експерти свою місію виконали, директора НАБУ призначили. Але коли до результату цього відбору виникли питання, виявилося, що персоніфікованої відповідальності за кадрове рішення фактично немає. І саме Кривонос сьогодні стає проблемою вже не лише для власної репутації, а й для репутації самої конкурсної моделі. Поки він залишається на посаді, а озвучені щодо нього звинувачення не отримують вичерпної та переконливої відповіді, будь-які наступні конкурси за участю міжнародних експертів ризикують сприйматися через призму цього прецеденту. Адже головне питання залишається без відповіді: якщо конкурсна комісія обрала «не того» кандидата, хто відповідатиме перед українцями за її помилку?
Адвокат Права
Subscribers
1.6M
−10K 24h · +10K 7d
Reach per post (ERR)
10.3%163K avg views
Posting
34.6/day
last 56 minutes ago
Reactions per 1K views
11.6
🤬 🤣 💩
Views over time
| When | Views |
|---|---|
| 15 Sep 2026, 13:02 | 0 |
| 13 Nov 2026, 00:34 | 151K |
Who shared this post
Posts in other channels we index that link to this one. (Forwards with a hidden source can't be traced.)
Nobody yet.